Я все життя важко працювала на заводі, тому, як тільки з’явилася нагода вийти на пенсію, я відразу вирішила піти на заслужений відпочинок. Син у мене вже дорослий, одружений. Вони з невісткою живуть окремо, в маленькій квартирі правда, і розширюватися якось не поспішають, хоч уже мають доньку восьми років, навіть житло в кредит брати не хочуть – кажуть що дорого! Зате купувати всілякі непотрібні речі вони дуже люблять, полки тільки захаращують.
Зараз закрили підприємство, де працював мій син різноробочим. Він встав на біржу праці, але так як особливої спеціальності у нього немає, його послали на будівельні курси на кілька місяців. Невістка взагалі ніколи не працювала, свою лінь вона виправдовує тим, що їй дитиною треба займатися. Так тій вже 8 років, вже в школу ходить!
Але невістку теж не дорікнути – за неї платить в сім’ю сват, батько невістки – віддає частину свого получки на внучку. Ось на це і живуть, плюс дитячу допомогу! Так ще й кредит мають на два смартфона. Навіщо він невістці – взагалі не розумію, постійно сидить вдома перед домашнім комп’ютером, той же інтернет перед обличчям.
Онуку я дуже люблю, іноді забираю її до себе. Хороша дівчинка, ласкава. Тішити її я особливо не маю чим, ну хіба тільки як все бабусі чимось смачненьким: пиріг спечу, оладки посмажу, вареники з сиром вона дуже любить, сама ліплю. Іноді так шкода її, особливо коли вона ще молодше була: йдемо в супермаркет за продуктами, вона біжить до відділу, де іграшки і вистачає лялечки.
Дивиться на мене сумно і просить: «Бабусю! Купи мені її». На ціннику – 500 гривень і у мене в гаманці стільки ж, а вдома в холодильнику у мене пусто, їжу купити треба. Важко мені, тому доводиться відмовляти.
Найчастіше я роблю так: запам’ятаю, що вона хотіла і купую з пенсії. Ніби як недорого, я намагаюся потім сама якось протягнути на себе. А тут скоро Новий рік, плюс того – у внучки день народження, все прямо відразу! Питаю при невістці у внучки – що б вона хотіла отримати в подарунок, а невістка дочка відразу перебиває і каже, що внучка хоче такої ж телефон як у неї, а то весь час відбирає – в іграшки пограти.
Внучка хоч і була збентежена, але підтвердила – так, хочу такий же! Дізнаюся ціну і мало не падаю: цей смартфон 10 тисяч коштує. Як я його куплю? Невістка така: «Купуйте в розстрочку, пенсіонерам легко дають». Це мені приблизно рік віддавати! Я ж не потягну! Але невістці все одно, каже, що вже дочку налаштувала на цей подарунок – бабуся, мовляв, обов’язково купить!
Тепер я в повній розгубленості! Зателефонувала синові якось вирішити цю проблему, але він, мабуть, був зайнятий і в поганому настрої і відповів мені: «Розбирайтесь самі, мені байдуже!».
І як так можна: без мене розпорядилися моєї ж пенсією! А їм то що – обоє не працюють, а я повинна думати – як мені жити потім весь рік, адже я ще й квитанції за житло оплачую, і їжу потрібно купувати! І внучку теж не хочеться образити, вона ж чекає! Засмутили мене родичі – далі нікуди. Що мені робити?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
