Останнім часом купувати продукти свекрусі стало для нас доброю традицією. Їй 72 роки, і я усвідомлюю, що без нашої допомоги їй не обійтися. Проблема в тому, що мама чоловіка не є вдячною нам за це, швидше, навпаки.
Минулого тижня я, виявляється, їй не таку муку принесла. Але я думаю, що справа не в муці, просто свекруха хоче більшого – не просто, щоб ми їй допомагали, а щоб вона до нас переїхала.
Проте особисто мені ця ідея не подобається, я не хочу, щоб з нами жила свекруха і маю на це право. За двадцять років нашого спільного життя з чоловіком вона мені слова доброго не сказала. Так і не змогла вона мене полюбити, хоча мала на це багато часу.
У свекрухи завжди найкращою була її донечка, молодша сестра мого чоловіка. Так ось донечка щось за мамою ходити не рветься.
Марина Павлівна не злюбила мене з самого початку. Їй хотілося міську невістку та ще й з приданим, а я сама приїжджа, батьки і досі живуть в селі. До весілля вона так прямо синові і говорила, що не пара ми, а після весілля спілкувалася зі мною лише по святах.
Якщо і кликала до себе в гості, то лише свого сина, їй від нього постійно щось треба було. А все, що я робила, за словами свекрухи, я робила не так.
Чоловік в наші стосунки не втручався, він робив вигляд, що у нас все добре. При цьому скаржитися на його маму я не мала права, навіть якщо мені щось дуже не подобалося, я мала мовчати.
Якщо я у свекрухи була поганою господинею, то дочка для неї була просто ідеальною у всьому. Зовиця захотіла поступати в столичний університет, і мій чоловік мав за це платити. Я була проти, але він сказав, щоб я не втручалася, це не моя справа. Чоловік вважав своїм обов’язком допомогти сестрі.
Але всі його старання були марними, тому що на другому курсі зовиця вийшла заміж, народила дитину і кинула навчання.
Щоб зробити гарний весільний подарунок молодим, свекруха вирішила продати квартиру і гараж, купити собі замість трійки однокімнатну квартиру, а решта дочці виділити, щоб вони з чоловіком могли купити собі житло. Сина свекруха чомусь в цю схему не включила, хоча нам гроші б теж не завадили.
Свекруха всю свою увагу направила на сім’ю дочки, що мене дуже тішило. Моталася туди щомісяця, допомагала, чим могла. Правда, як я потім з’ясувала, жила вона там в готелі, тому що зять говорив, що у них не прохідний двір.
Потім зовиця народила другу дитину і їй стало взагалі не до нас. Ми з того не сильно засмутилися. Жили своїм життям.
Але останнім часом Марина Павлівна дуже змінилася. Постійно кличе мене в гості, але я не горю бажанням йти до неї. Одного разу чоловік таки вмовив мене сходити.
Перше, що кинулося в очі, що свекруха сильно постаріла, хоча ми не бачилися не так вже й довго. Удома теж все якось неохайно, запущено. Попили чаю, поговорили ні про що, мені було ніяково якось. Потім свекруха почала скаржитися на життя, мовляв, їй дуже важко самій справлятися, а ніхто не допомагає.
Я запитала, а як же її улюблена донька? Свекруха промовчала і опустила очі. Виявляється, дочка з мамою не спілкується. Зятя дуже дратували постійні приїзди тещі, яка хоч і жила не у них, але вічно мелькала в квартирі, він і висловився дружині, що не хоче, щоб її мама до них приїжджала.
Дочка прислухалася до чоловіка і сказала, що у неї тепер своє життя, мамі треба з цим змиритися. От і все.
Ось тут все встало на свої місця – навіщо вона мене видзвонює, чого це така теплота в голосі прорізалася. Відчула, що тяжко одній під старість років залишатися, вирішила нарешті про нас згадати. Але я все добре пам’ятаю, і не знаю, чи зможу забути.
Я чоловікові так і сказала, що продукти купувати – це одне, а забирати маму до себе – це інше, і я на таке не погоджуюся.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.