Люба прийшла з роботи, сіла вечеряти, перевірила телефон, чи не було пропущених дзвінків. Син сьогодні не телефонував, вона вже почала хвилюватися. Глянула на календар – 1 грудня. Тарас обіцяв, що на Різдво приїде, але навіть не дзвонить. Напевно, йому ніколи.
Тієї ночі Любі наснився Новий рік, тоді вони ще з маленьким Тарасом прикрашали вдома ялинку. Було тепло і затишно, пахло мандаринами. У сні маленький Тарасик подарував мамі величезний пакунок. Люба його так і не встигла відкрити, бо прокинулася.
Зранку, як завжди, вона пішла на роботу. Весь день син не сходив їй з думок. Тарасу вже 33 роки, останніх 10 років він живе в Англії. Колись він потрапив туди на стажування, так там і залишився. До мами приїжджає один раз на рік, на зимові свята. Два рази Люба була в гостях у сина, коли народилися обоє її внуків, вона приїжджала їх побачити.
Тараса вона виховувала сама. Чоловік розлучився з нею, коли синові було всього три з половиною роки. Залишив їх без нічого, аліменти не платив, бо поїхав в невідомому напрямку. Але головне, він забрав собі їхній будинок.
Коли Люба виходила заміж, бабуся віддала їй свій будинок, а сама переїхала до доньки, матері Люби. Степан, чоловік, жити в цьому будинку не захотів. Він продав його, а за виручені гроші купив інший, завбачливо оформивши його на себе. Тому при розлученні Любі не дісталося нічого.
З маленьким сином вона повернулася до батьків, влаштувалася в місцеву школу прибиральницею.
– Мамо, а чого тебе всі Любка кличуть? – якось запитав її малий Тарасик.
– А як мене мають кликати? – здивувалася Люба.
– Любов…, бо так значно краще, – відповів син. – Ти не Любка, ти – Любов!
Серце Люби і справді було наповнене любов’ю до всіх оточуючих. Вона завжди знаходила хвилинку, щоб всіх розрадити, усім допомогти. Та й люди в селі теж дуже її любили за її добре серце і людяність.
Син виріс, поїхав вчитися до столиці, а потім переїхав в Англію. Мамі був вдячний за все. Не раз кликав її до себе, але вона відмовлялася. Щодня йдучи на роботу Люба проходила повз будинок, який колись належав їй з чоловіком. Відколи Степан поїхав, там жили якісь квартиранти. Але зараз там чомусь ніхто не жив, а повним ходом йшли ремонтні роботи.
По дорозі Люба зустріла свою родичку, яка її дуже здивувала, сказавши, що вчора бачила в місті Тараса. Люба переконувала її, що це не міг бути він. Як би він повернувся, і мамі нічого не сказав.
Але це виявилося правдою. Тарас вже кілька днів був в місті, займався покупкою будинку. Того самого, який в свій час відсудив у них батько. Зараз там інші власники, з якими Тарас без проблем домовився. Він уже навіть почав там ремонт, хоче встигнути до Різдва зробити мамі подарунок.
Про все Люба дізналася того вечора, коли на порозі з’явився син з документами. Це був подвійний сюрприз.
– Мамо, ти заслуговуєш на значно більше! – сказав Тарас, вручаючи Любі документи на будинок. – Хочу, щоб ти була щасливою!
То Різдво і справді було найщасливішим. Тарас пообіцяв мамі, що відтепер буде ще більше піклуватися про неї. А Люба не вірила своєму щастю – невже так буває?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
