fbpx
Breaking News
Хату матері продали швидко. Невicтку потрібно лiкyвaти. Коли гроші скінчилися, з матір’ю не пaнькaлuся. Хoвaли Надію Семенівну вciм сeлом. У спекотний літній день. Сина не дiждaлися. Вже коли приїхав, розповів тітці Галі всю правду, чим хвopiла дрyжина
На нaступний день після пoлoгів, кoли я дізнaлася, що ми з мaлюком тепер зoвсім oдні, мeдсестра, яка пpоводила oгляд, скaзала, щo у мене гoлова вся в сuвих пaсмах. Мeні бyло тoді 26 років
Чеpез багато років мати дізналася адресу Каті. Написала їй листа, в якому просила грошей. Нaче й не було тих cтpaшнuх днів, яких пеpeжuла дитина
На рaнок бaбусі нe стaло. Я вaжко це пеpежила, ніби втpатила рiдну мaтір. Пiсля поxорону бyла ще одна непpиємна прoцедура – рoзподіл мaйна. Пoдії нагaдували бiльше пoганий сoн, ніж дiйсність. Всі oчікували, що бaбуся пoділить дім нaвпіл і запoвість його двом своїм дoчкам, але не тyт то бyло
Я варила суп, син збирав конструктор, мала спaла, коли Гришка влeтів додому. – Як ви мені нaбpидли! Ти, ці сoплuві діти, — кpuчав Гриць, рoзнoсячи на дpyзки шафу. – У мене є iнша, і життя набагато цікавіше, ніж ви. Кpuчав, обpaжав, що говорив, все вже не згадати. Я cхoпила дітей і вибігла на вулицю. Перше, що зробила — зателефонувала його батькам. – Не здyмай дзвонити в пoлiцiю, — накaзала мені свeкpуха, — ми з батьком зараз приїдемо. Вони приїхали. Тoй вeчір не забyду нiкoли
Життєві історії
“Щоб син зненавидів тебе”: Олег не хотів йти додому. З тих пір, як застав у спaльні жінку з найкращим другом Тарасом, усе було йому там огидне і чуже. “Пам’ятай – з добрим чоловіком кoханців не шукають!”-прошипіла Ліда, але бiда її знайшла

Олег дуже не хотів йти додому. З тих пір, як застав у спальні свою дружину Ліду з найкращим другом Тарасом, усе було йому там огидне і чуже.

Того дня він зібрався у відрядження, та, через сильні заметілі, жоден автобус у їх містечко не прибув. Три години простояв на зупинці, задубівши від холоду, ледве дійшов додому. Наш ДЕНЬ

Два тижні минуло від того вечора, а в Олега й досі стоїть перед очима ця жaхлива картина: у їх спальні, на їхньому ліжку розпашіла сяюча Ліда в обіймах Тараса. …О, які перелякані очі у них були! Мабуть, гадали, що Олег стане кричати, бuти посуд, лупцювати обох?

Не знає й сам, як тоді зумів вмить опанувати себе, як викраяв усмішку на обличчі і спокійним тоном мовив: «Одягайтеся! І геть з мого дому!». І вийшов на кухню. На столі побачив кілька канапок, кусочок торта, недопите шампанське…

Читайте також: Ілля давно вже покинув батьківську хату, поїхав шукати кращої долі в далеку Канаду. А мати чекала. Якась незрозуміла сила зупинила машину у селі, саме на тому місці перед дзвіницею, де все сталося. Чоловік був врaжений

Налив собі бокал. «За любов!» – вигукнув голосно, коли Тарас швидко, мов злодій, втікав за двері. Олег сподівався – Ліда буде падати перед ним на коліна, просити прощення, запевняти, що це перший і останній раз. Але вона з єхидною усмішкою тріумфально дивилася на нього, а потім сказала: «Пам’ятай – з добрим чоловіком коханців не шукають! Сам винен! Вдень – на роботі, а увечері – очі в комп’ютері, ніби не помічаєш мене. А я – жінка! Мені любов потрібна, розумієш?».

Олег спаленів. То виходить, він ще й винен? Адже Ліда не раз навмисне засинала біля Максимка, зсилаючись на втому? Хіба не вона уникала його любощів?

Через кілька днів стихла хурделиця, розчистили дороги й Олег таки поїхав у відрядження. І ось мусить повертатися у свій дім, на який Ліда, як вона заявила, теж має право. З тривогою на душі відчинив замок. З дитячої кімнати доносився голос Ліди: «Та приїде твій тато, не хвилюйся. Тільки навіщо він тобі, Максимку? У тебе є я, а він непутящий, невдаха, брехун. Він не любить тебе. З рідної хати проганяє, розумієш?». Олег остовпів. Та що вона таке каже? «Не вір, Максимку, я люблю тебе. Подарунок тобі привіз. І з дому не виганяю», – він ніжно погладив сина по голові.

Олег сам покинув дім. Переїхав жити до Тернополя, згодом відкрив там власний бізнес. Ліда вимурувала кордон між ним і сином, не дозволяла зустрічатися з Максимком, ігнорувала навіть рішення суду. Олег перестав проситися до власного дому – став перестрівати сина по дорозі зі школи, дарував гостинці, водив у кіно, дитяче кафе. Та одного дня Максим із презирством поглянув на батька і викинув пакунок у болото. «Нічого мені не треба від тебе! І не приїжджай більше, чуєш? Не хочу тебе бачити!» – кричав зі сльозами на очах. І побіг геть.

Олег зателефонував Ліді. Його шoкувала поведінка сина. «А ти хотів підкупити його подарунками? І чого домігся? Знай, я зроблю усе для того, щоб син зненавидів тебе. Це буде лише моя дитина», – Ліда голосно реготала у слухавку. Олег не міг збагнути, чому вона знущається з нього? Тому, що не зміг простити її зраду? Але ж Ліда навіть не намагалася просити прощення, сама подала на розлучення. Налаштовує сина проти нього.

Він тяжко переживав розлуку з Максимком. Навіть до школи приїздив – поговорити з його вчителькою. Не міг змиритися, що Ліда сіє у серці дитини зерна ненависті і злоби. Був упевнений – це руйнує людину. Вчителька бачила, що Олег справді хвилюється за сина і покликала Максимка, щоб поговорити, та хлопець, угледівши батька, втік.

Олег не знає, як би він тоді викарабкався з депресії, якби не Тетяна – молода вдова, яка попросилася до нього на роботу. Щось ніжне, лагідне, довірливе було у її погляді, й Олег підписав заяву. З нею йому легко і цікаво працювалося. Світ знову замайорів яскравими барвами, а на душі було тепло і спокійно. Вперше за останні п’ять років Олег відчув себе потрібним, жаданим, коханим і невдовзі запропонував Тетяні одружитися.

Минав час. Максим, розбещений сліпою материнською любов’ю, виростав егоїстичним та зухвалим. Часто ображав матір, вимагав усе більше грошей. Мовляв, аліментами від батька він має право розпоряджатися сам. Зв’язався із сумнівною компанією, іноді не ночував удома.

Ліда помітно постаріла. Колишні прихильники забули про неї. Одного дня Максим прийшов додому, ледве тримаючись на ногах. Від нього несло aлкoголем. «Чого витріщилася на мене? Їсти давай! Не бачиш – син єдиний прийшов!» – сказав n’яним голосом. Ліда заплакала: «Батькові пожаліюся!». «Кому?! Я ненавиджу його! Здається, ти цього хотіла? І тебе ненавиджу! Дуже! Це ж через тебе батька у мене нема!» – кричав Максим. І, схопивши вазу зі стола, з усієї сили вдарив матір по голові…

У рeaнімації Ліда прийшла до тями через дві доби. Боліло і пульсувало все тiло. На краю ліжка сидів заплаканий Максим. «Я сказав, що ти знепритомніла і вдaрилася головою об кут стола. Не хочу в тюрму, мамочко! Може, батькові подзвонити? Грошей на лікування більше немає. Що робити будемо?» – по його блідому обличчю котилися сльози.

Ліда не знала, що сказати синові. Вона вже не раз шкодувала, що сама розлучила рідних людей, посіяла між ними неприязнь і ненависть. Нестерпний бiль заважав їй мислити, та все ж сказала синові набрати номер Олега. «У нас біда!» – пробіг по трубці крик її душі.

Пауза була тривалою. Врешті вона почула до болю рідний голос: «Чому до мене звертаєшся, Лідо? Я ж – nияк, невдаха, непутящий. Запізно згадала про мене…».

Говорити щось далі Олега зупинило тяжке Лідине ридання, що розривало слухавку. А вранці на картку Ліди надійшли від Олега кошти на лікування…

Марія Маліцька м. Теребовля

Related Post