fbpx
Життєві історії
– Що ж ви за діти такі? – з гіркотою запитав Микола. – Я ж вас п’ятьох прогодував, а ви мене одного не можете. На наступний день він відправився на пошуки роботи. І знайшов. Тільки після першого робочого дня додому вже не повернувся

Я вас 5-х зміг виростити, а ви одного батька прогодувати не хочете.

Кожного ранку Микола прокидався о п’ятій ранку, щоб встигнути на першу електричку: інакше запізниться на роботу. Його дружина, Катя, прокидалася на півгодини раніше. Вона варила каву, робила бутерброди і будила чоловіка. Микола завжди піднімався з ліжка без найменшого заперечення. За тридцять років сімейного життя Катя жодного разу не почула від нього: ну ще п’ять хвилин, ну, будь ласка. За матеріалами

Але одного ранку все змінилося. Будила-будила Катя чоловіка, а він не прокидався. Коли, нарешті, відкрив очі, заявив:

– Я з роботи звільнився, можеш лягати і спокійно спати.

– Як звільнився? – ахнула Катя. – Начальник сказав?

– Та ні – посміхнувся Микола, – я сам так вирішив. Досить вже нам з тобою працювати. П’ятьох на ноги поставили, нехай тепер піклуються про людей похилого віку. І так працювали на знос.

– Ти з глузду з’їхав? – закрuчала Катя. – Хочеш дітям на шию залізти і ніжки звісити?

Довго того ранку Катя вмовляла чоловіка повернутися на роботу. Розповідала, що без його допомоги діти не зможуть нормально жити.

– Ти хочеш, щоб вони жебраками були?

Але Микола твердив:

– Ми про них стільки років дбали, тепер їхня черга.

Не витримавши, Катя побігла до сусідки. Сподівалася на підтримку, але старенька-вчителька тільки похитала головою:

– Але ж справедливо твій Коля говорить. Він же всі ці роки, як каторжний. Від роботи почорнів просто. Тепер і поберегти себе треба.

– Але як ми можемо жити на дитячі гроші? – обурилася Катя. – У вас своїх-то діточок немає, ось і не розумієте, як бoлить материнське сеpце.

Читайте також:МИНУЛО ДЕСЯТЬ РОКІВ, ЯК Я ЗАКІНЧИВ ШКОЛУ. І МИ З ОДНОКЛАСНИКАМИ ВИРІШИЛИ ВІДЗНАЧИТИ ТАКУ ДАТУ. МИ СМІЯЛИСЯ, РОЗМОВЛЯЛИ. КОЖЕН РОЗПОВІДАВ, ЯК ЗМІНИЛОСЯ ЙОГО ЖИТТЯ ЗА ЦІ ДЕСЯТЬ РОКІВ. В ХОДІ РОЗМОВИ, ХТОСЬ ЗАПИТАВ, КУДИ ПОДІВСЯ НАШ ОДНОКЛАСНИК ВАЛЕРКА? ВІД ПОЧУТОЇ ВІДПОВІДІ МИ ВСІ, ЗВИЧАЙНО Ж, ПРИТИХЛИ. НАС ТАКА ЖAХЛUВА НОВИНА ШOКУВAЛА

Від сусідки вона пішла, грюкнувши дверима.

Почала обдзвонювати дітей. Як і передбачала Катя, почувши про батьківську ситуацію, вони в захват не прийшли. Увечері приїхали всі в рідну домівку. Оточили Миколу, як зграйка голодних ворон. Старший син, Петре, почав:

– Тату, ну ти ж розумієш, що нам потрібні гроші. Сам же в місто відправив, а там життя дороге.

Інші сини і дочки згідно закивали.

– Я ось в Париж збираюся, – сказала Таня, наймолодша, – треба, щоб ти трохи грошенят підкинув.

– Що ж ви за діти такі? – з гіркотою запитав Микола. – Я ж вас п’ятьох прогодував, а ви мене одного не можете.

На наступний день він відправився на пошуки роботи. І знайшов. Тільки після першого робочого дня додому вже не повернувся. Обшuрний iнфаpкт.

Так за письмовим столом і пoмeр.

Катя залишилася одна. Живе на копійчану пенсію. Сини до неї не приїжджають, дочки іноді заглядають. Вимітають все з холодильника і чекають, поки мама дасть їм по парі сотень гривень “На цукерки”. Ще й згадують, як добре було, поки тато працював.

facebook