Минуло десять років, як я закінчив школу. І ми з однокласниками вирішили відзначити таку дату. Звичайно ж, зібралися не всі. Хтось не зміг прийти, а хтось не захотів. Але кілька людей все-таки змогли прийти. Ми сміялися, розмовляли. Кожен розповідав, як змінилося його життя за ці десять років. За матеріалами
У всіх так багато чого сталося, і життя у кожного було різне. В ході розмови, хтось запитав, куди подівся наш однокласник Валерка. Що у нього такого сталося, що він не прийшов на зустріч. Тут з-за столу встав Олексій. Він підтримував спілкування з Валеркою більше, ніж інші, і сказав, – Валерка працював охоронцем. І недавно зaгuнув, захищаючи бізнесмена, на якого працював.
Ми всі, звичайно ж, притихли. Нас така жaхлuва новина шoкувaла. Чому ніхто з нас не знав про cмеpть Валерки. Ми навіть не прийшли до нього на пoхoрон. Ми вирішили пом’янути Валерку. Ми з однокласниками почали згадувати шкільні часи. А також кожен розповідав цікаві історії про Валерку, і ким він був для кожного. Хороший був час в школі. Стільки всього хорошого відбувалося. Ми завжди трималися разом, а тепер у кожного своє життя.
А когось вже немає з нами … Але ми вирішили довго не сумувати, і продовжили веселощі. І тут наша колишня староста Марічка встає з-за столу і говорить, пам’ятаєте, як ми писали записки на випускному вечорі. Тоді кожен писав, ким він бачить себе через десять років. Виявляється, Марічка зберегла наші записки. Вона запропонувала всім разом їх почитати. Це дійсно дуже цікаво.
Ми всі прочитали свої записки. У кожного доля була різна. У когось бажаня здійснилося і він став тим, ким хотів. А хтось вибрав зовсім іншу професію. Але зовсім не шкодує про це. Адже всі реалізували себе в житті. Всі були щасливими, і це найголовніше. На дні коробки залишилася остання записка – Валерки. Ми вирішили прочитати її. Так ми вшанували його память. Яким ж було наше здивування, коли ми прочитали те, що було написано в записці. Валерка написав, що через десять років його вже не буде на світі.
Він відчув свою cмeрть і знав, що пoмpе мoлодим. Це дуже сумно і дивно. Як наш Валерка міг таке передбачити. Ми не розуміли, чому ще десять років тому Валерка думав про свою cмeрть. Невже йому так погано жилося? Тому, що в класі він ніколи не показував цього. Валерка завжди був веселим і життєрадісним хлопчиком. Напевно, така у нього була доля. Тут вже нічого, на жаль, не зробиш.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
