Вечірній Харків за вікном засипало лапатим снігом, а в затишній кухні Ніни Сергіївни пахло святом.

На плиті доходила запечена курка з золотистою скоринкою, у духовці піднімався фірмовий пиріг, а на столі, у великій кришталевій салатниці, красувався він — ідеальний олів’є.

Кожен кубик картоплі був нарізаний так, ніби над ним працював ювелір, а домашня ковбаса пахла тим самим дитинством, яке не купиш за жодні гроші.

— Що це за салат такий огидний? — голос невістки розрізав тишу, наче холодний скальпель.

Христина, як завжди бездоганно вдягнена у дорогий трикотажний костюм кольору «кемел», зморщила носа так, ніби побачила на столі не салат, а купу сміття.

Вона демонстративно відсунула кришталеву вазу двома пальцями.

— Мамо Ніно, ну ви ж прогресивна жінка. Невже ви не розумієте, що майонез — це вчорашній день, гастрономічне середньовіччя? Це ж суцільні жири! Я принесла свій варіант, абсолютно екологічний та правильний. Тут авокадо, кіноа та грецький йогурт!

Ніна Сергіївна застигла з ополоником у руках.

Усередині в неї щось боляче кольнуло.

Тридцять років вона готувала цей салат. Його рецепт вона отримала від своєї свекрухи, а та — від своєї матері з Полтавщини.

Це був не просто салат, це був код доступу до родинного затишку.

— Христинко, доню, — Ніна спробувала зберегти спокій, хоча серце почало калатати швидше, — у нас так заведено. Це традиція. Артем з дитинства обожнює саме цей рецепт.

— Традиція? — Христина пирхнула, енергійно дістаючи з брендованої еко-сумки скляний контейнер. — Традиція має мати сенс. А псувати організм ковбасою та цукром із горошку — це просто шкідлива звичка. Я от прочитала статтю про те, як оцет у майонезі шкодить здоров’ю.

— Ой, знову за старе, — буркнув Артем, заходячи на кухню і недбало кидаючи ключі на тумбу. — Кріс, дай мамі спокійно відсвяткувати. Новий рік же на носі.

— Я просто хочу, щоб наша родина жила довго! — Христина поставила свій контейнер на стіл так, ніби це був золотий злиток. — Подивіться на це: тунець власного соку, хрустка селера, авокадо сорту «хаас». Це ж витвір мистецтва, а не те, що ваш спадок.

Ніна Сергіївна поглянула на «мистецтво» невістки.

Якась сіро-зелена субстанція, що нагадувала якісь помиї, зовсім не викликала апетиту.

Там не було ні душі, ні тепла — лише сухий розрахунок калорій.

— А де ж солоні огірочки? — тихо запитала Ніна. — Я спеціально влітку закривала, за особливим рецептом.

— Мамо Ніно, сіль затримує воду! Це ж набряки, тиск! Замість них я додала селеру. Вона хрумтить набагато краще і спалює калорії вже під час жування!

— Бабусю, а можна мені твого салату? — семирічний Тимко, який щойно прибіг із вітальні, потягнувся рученям до великої миски. — Він так смачно пахне!

— Тимофію! — голос Христини прозвучав як грім. — Ми ж домовлялися: лише здорове харчування. Ти що, хочеш, щоб у тебе знову животик болів і висипи з’явилися?

— Але бабусин салат такий смачний, — хлопчик мало не плакав.

— Я сказала — ні! Їж кіноа.

У цей момент у Ніни Сергіївни всередині щось остаточно обірвалося.

Вона подивилася на наляканого онука, на байдужого сина, який знову втупився у смартфон, щоб не втручатися в конфлікт, і на самовпевнену Христину, яка правила в її домі, наче злий наглядач.

— Знаєш, Христиночко, — почала Ніна, і її голос став напрочуд тихим і сталевим, — я цей салат готувала ще тоді, коли Артемка під стіл пішки ходив. Його їв мій чоловік, його їли наші друзі. Це не просто їжа. Це пам’ять про тих, кого вже немає за цим столом. Це тепло рук моєї свекрухи. Це звичка, це така проста традиція.

— Ну от, почалися ці сентименти! — Христина закотила очі. — Мамо Ніно, ми в двадцять першому столітті! Треба йти в ногу з часом, а не чіплятися за старі тарілки з майонезом!

— А ти взагалі питала, чого хочу я? — раптом подав голос Артем, відкладаючи телефон. — Може, я весь рік чекав саме на мамин олів’є?

Христина аж підскочила на стільці.

— Ти? Ти ж сам вчора нив, що в тебе джинси не застібаються і треба менше їсти!

— Я це казав, бо ти мене втомила своїми підрахунками! Кожна ложка їжі вдома супроводжується лекцією про харчування. Я хочу просто поїсти і відчути себе вдома, а не на прийомі у дієтолога!

Ніна Сергіївна повільно підійшла до холодильника і дістала пляшку ігристого.

Вона відчула дивну легкість. Наче важка завіса, що два роки заважала їй дихати, нарешті впала.

— Скажи мені, Христино, — Ніна подивилася невістці прямо в очі, — ти хоч раз спробувала мій салат? Хоч одну маленьку ложечку?

— Навіщо мені пробувати це? Я й так знаю, що там прості вуглеводи і насичені жири.

— Отже, не пробувала. — Ніна одним рухом відкрила ігристе, і пробка з гучним хлопком вилетіла в стелю. — Тоді ось що я тобі скажу, люба моя. Забирай своє кіноа, своє авокадо і селеру, і йди святкувати у свою квартиру. Там ти можеш жувати хоч траву з газону, якщо це дасть тобі відчуття «правильності».

У кухні повисла така тиша, що було чути, як падає сніг за вікном.

Артем витріщив очі на матір. Христина відкрила рот, але не змогла вимовити ні слова.

А малий Тимко раптом заплескав у долоні:

— Бабусю, ти як супергерой!

Христина схопила свій контейнер так різко, що він ледь не вилетів у неї з рук.

Її обличчя пішло червоними плямами.

— Артеме! Ти чув, як вона зі мною розмовляє?! Ходімо звідси зараз же!

Артем почухав потилицю і подивився на матір, потім на дружину.

— Мам, ну може не треба так радикально.

— Не треба? — Ніна налила собі ігристого. — А мені, значить, треба слухати про «доісторичне місиво» у власному домі? Я встала о п’ятій ранку. Я запікала курку, я пекла пиріг, я вклала душу в кожну тарілку. А мені тут розповідають про переваги селери ті, хто навіть яєчню підсмажити не може без інструкції з інтернету!

— Ви просто заздрите! — вигукнула Христина. — Заздрите, бо я освічена, сучасна, а ви застрягла в дев’яностих зі своїми майонезами!

Ніна лише засміялася. Це був щирий, очищувальний сміх.

— Знаєш, Христино, я два роки терпіла твої повчання. Два роки я слухала, як я неправильно живу, неправильно виховую онука і неправильно готую. Навіть мій син мовчить, бо боїться твоїх скандалів. Але це мій дім. І тут будуть мої правила.

— Артеме, забирай дитину! — крикнула Христина, хапаючи сумку.

— Не хочу! — Тимко вчепився в бабусину спідницю. — Я хочу олів’є і мультики! І подарунки під ялинкою!

Артем стояв посеред кухні, наче між двома вогнями. Було видно, як йому важко.

— Кріс, послухай, давай просто залишимося? Ну що ти зачепилася за той салат?

— За салат?! Твоя мати виставила мене за двері!

— Вона запропонувала піти тим, кому тут не подобається. — Артем раптом зняв куртку, яку вже встиг накинути. — І знаєш що? Мені тут подобається. Мені подобається мамин пиріг і цей «доісторичний» салат. А ти йди, якщо хочеш. Подумай, чи готова ти бути частиною цієї родини, а не її ворогом.

Христина вилетіла з квартири, грюкнувши дверима так, що задзвеніли шибки.

У коридорі було чути її обурений голос — вона вже комусь дзвонила по телефону, скаржачись на «неадекватну свекруху».

Тимко полегшено зітхнув і виліз на стілець.

— Бабусю, а тепер можна?

Ніна Сергіївна мовчки поклала онукові повну тарілку олів’є. Потім наклала синові. І нарешті — собі.

Вони сиділи втрьох, і в квартирі нарешті стало тихо і тепло.

— Знаєш, мамо, — тихо сказав Артем, жуючи салат, — я справді скучив за цим смаком. Смак дому не заміниш ніяким авокадо.

— Я знаю, синку. Я знаю.

Раптом у двері знову подзвонили.

Артем пішов відкривати, очікуючи чергової порції гніву від дружини.

Але на порозі стояла Алла Павлівна — мати Христини, у розкішній шубі та з червоними від морозу щоками.

— Ніно Сергіївно! — Алла Павлівна влетіла на кухню. — Моя донька прибігла вся в сльозах! Каже, ви її вигнали через якусь кіноа!

Ніна встала, готуючись до другої серії конфлікту.

Але Алла Павлівна раптом підійшла до столу, схопила ложку і запхнула собі в рот добрячу порцію олів’є.

— Боже мій! — вигукнула вона, заплющивши очі від задоволення. — Справжній! З горошком і нормальним майонезом! Я їй казала, цій дурепі, що в Новий рік треба їсти те, що хоче душа, а не те, що пишуть у блогах!

Всі на кухні розреготалися. Виявилося, що сваха теж втомилася від «правильного харчування» доньки.

— Знаєте що, Ніно, — Алла Павлівна зняла шубу, — я теж залишаюся. Христина нехай там у себе вдома медитує на свій тунець, а я хочу свята.

За десять хвилин у двері знову постукали. Цього разу це була Христина.

Вона стояла на порозі, розгублена, з червоними очима.

Побачивши свою матір, яка з апетитом уплітала курку, вона остаточно здалася.

— Можна мені теж спробувати? — тихо запитала вона.

Ніна Сергіївна нічого не сказала. Вона просто простягнула невістці чисту тарілку і ложку.

Христина несміливо взяла трохи олів’є, піднесла до рота, проковтнула і раптом розплакалася.

— Це так смачно. Як у моєї бабусі в дитинстві. Пробачте мені. Я просто так хотіла, щоб все було «ідеально», що забула, що таке «щасливо».

Ніна обняла невістку. Тепер на кухні панував справжній мир.

Вони зустрічали Новий рік усі разом, і кришталева ваза з олів’є була порожньою до останньої горошинки.

Бо справжня любов не рахує калорії — вона рахує лише миті, проведені разом.

Пощастило з такою мудрою свекрухою невістці?

А у вас в родині теж зустрічаються люди, які готові критикувати постійно за все, лише вони одні праві, а всі решта все роблять не так?

Як на місце ставити таких людей?

Чи вірно вчинила свекруха, що так радикально вигнала невістку під Новий рік?

Фото ілюстративне.