fbpx
Життєві історії
Ще з понеділка мама стала нам телефонувати, що в суботу нас чекає у себе в селі. Приїхав навіть брат з дружиною, невістка відразу почала питати про спадщину 

Моїй мамі 69 років. Вона давно на пенсії, живе в селі одна. У нас є великий будинок, його колись збудував мій батько. Тато сподівався, що хтось з нас залишиться в селі. Але ніхто не захотів залишатися.

В свій час і я, і мій молодший брат Іван поїхали в місто на навчання та так там і залишилися. Мій батько був місцевим фельдшером, дуже любив свою справу, тому мріяв, щоб і його діти стали лікарями. Я закінчила школу, поїхала поступати в медичний університет, а через два роки поступив і брат.

Після закінчення вузу ми знайшли роботу в місті, тому додому ніхто з нас не повернувся. І в мене, і в брата є свої сім’ї, нам вдалося придбати своє житло. Одним словом, у нас все добре. Батьки нам завжди допомагали, намагалися давати обом однаково.

Коли не стало батька, мама дуже засумувала. Просила, щоб хтось з нас переїжджав до неї в село. Але ні я, ні брат цього зробити не могли, ми вже наміцно прижилися в місті. Але щовихідних я їду до мами – не так допомогти, як поговорити з нею. З домашньою роботою вона сама справляється, а от спілкування з дітьми і внуками їй дуже бракує.

До мами я завжди приїжджаю сім’єю, і мій чоловік, і моя донька дуже люблять гостювати у бабусі. Ми ніколи з пустими руками не приїжджаємо, завжди привозимо сумку повну гостинців. Але і мама нас просто так не відпускає, лагодить нам дві сумки домашніх продуктів.

Брат теж приїжджає, але значно рідше і завжди один. Його дружина Лариса за 20 років шлюбу була у мами всього кілька разів. Їй в селі не подобається, вона про це завжди прямо говорить.

А цього разу ще з понеділка мама стала нам телефонувати, що в суботу нас чекає у себе в селі. Хвилювалася, що не встигне викопати картоплю, мовляв, разом ми швиденько все зробимо і доведемо город до ладу. Ми з чоловіком і донькою відразу погодилися і приїхали ще в п’ятницю ввечері, щоб в суботу з самого ранку приступити до роботи.

Іван теж пообіцяв мамі, що буде. Яке ж було наше здивування, коли в суботу зранку ми побачили разом з ним і Ларису. Але невістка на городі допомагати нам не стала, весь день вона робила вигляд, що порається на кухні. Ну нехай, на її допомогу ми особливо і не розраховували.

Сіли ми ввечері за стіл, і тут невістка відразу почала питати про спадщину. Виявляється, вони хочуть продати свою однокімнатну квартиру і купити собі трикімнатну, але грошей у них немає. Мамин будинок в рівних частках належить нам трьом – мені, мамі і брату. От Лариса і придумала продати будинок і забрати частку, яка належить Івану.

Звичайно, ми проти цього. Цей будинок – мамин, і я не дозволю його зараз продавати. Нехай брат з невісткою викручуються якось самі.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page