От правду кажучи, я взагалі не розумію, якось мені важко все це усвідомити зараз. Якось мій син телефонує мені пару тижнів назад, сказав, що дружина його, невістка моя Ольга, вже збирається з декрету виходити, на роботу піде, щоб заробляти гроші, адже жилося непросто їм і додатковий дохід в сім’ї не завадить, поки лише такий вихід вони придумали.
Нашій внучці зараз десь трішки більше року, вона ще маленька. Ми з чоловіком запитали відразу, а хто з дитятком малим вдома буде сидіти, якщо дружина сина вийде на роботу, адже це теж, можна сказати – робота. Син мій Андрій відразу сказав, що найдуть няню для догляду за дитиною, і вона доглядатиме їх дитя, сидітиме з ним. А ось лише нещодавно ми з чоловіком дізналися, що нянею буде мама моєї невістки Ольги, теща мого сина, – поскаржилася мені моя знайома пенсіонерка пані Наталя.
А, перед цим, якраз вийшло так, що ми зі своїм чоловіком поступилися своєю квартирою своєму рідному синові та його сім’ї, самі живемо на дачі вже багато часу. А молоді до себе тещу запросили з села – сидіти з дитиною.
Ольга, невістка пані Наталі, більшу частину свого життя прожила зі своєю матір’ю в селі невеличкому, далеко від нашого міста. Освіта у неї медична, пару років попрацювала у себе в регіоні в невеличкій поліклініці.
А потім родичі з боку батька покликали дівчину в столицю, допомогли на якусь роботу влаштуватися за фахом, щоб були якісь перспективи в майбутньому і щоб більше заробляла.
Мати Ольги залишилася жити в сільській хатині, там у місцевій школі працювала вчителем математики. Ольга згодом таки влаштувалася в столиці непогано, взяла в оренду квартиру, мала роботу досить таки добру.
А згодом, зовсім випадково, Ольга познайомилася з Андрієм, який вже через рік став її чоловіком.
– Після весілля ми покликали сина з невісткою жити до себе! – розповідає пані Наталя. – Ольга, правду кажучи, не дуже й хотіла, казала, ми будемо орендувати самі для себе житло, молоді повинні жити окремо від своїх батьків, так усім добре буде і суперечок не буде в родині. Але мені ця ідея не дуже до душі була відразу, віддавати такі великі гроші ні за що, при цьому сидіти по чужих кутках, жити на пташиних правах.
Це ще в молоді безтурботні студентські роки ще можна так жити, а коли з’являється сім’я, а тим паче дитина – та ну, хіба то життя, так важко жити. Ми з батьком порадилися і запропонували їм тоді такий варіант: вони заїжджають в нашу двокімнатну квартиру, а ми поки будемо жити на дачі. Тут у нас нормальний досить таки та упорядкований будинок, ну, дещо доробили потрібно, звичайно, в терміновому порядку, але тепер все просто відмінно.
Селище, в якому розташована дача, цілком нормальне, обжите, людей чимало живке в цих будинках цілий рік, там є магазин невеличкий, аптека, пошта, щонеділі маленький базарчик.
Багато людей, хоча не всі, так і живуть там весь рік, а цієї зими майже в кожному будиночку живуть люди. адже грубка своя є, хто нещодавно змайстрував і жити там можна.
Від столиці дача розташована недалеко, якщо щось треба, у літнього подружжя є свій власний автомобіль, за 30 хвилин можна доїхати до цивілізації в найближчого містечка. У будинку у них всі зручності, газ, вода, навіть хороший інтернет, але добре, що грубка є, точно взимку мерзнути не будуть.
Влітку за містом краса: Наталя доглядає свій чималенький садок та город, разом з чоловіком вони упорядковують ділянку і будинок, запрошують в гості сина з дружиною. Цього літа вже і малятко привозили на дачу, було дуже гарно та весело, всім сподобалося на свіжому повітрі.
У такому режимі подружжя живе вже чотири роки, і їх все влаштовує, скільки їм треба.
Взимку і пізньою осінню, правда, на дачі нуднувато. Але, з іншого боку, Наталя з чоловіком аж ніяк не люблять гомону, а скоріше їм краще в тиші, їм і удвох добре,для них це зовсім непоганий варіант. За містом у них є все те ж, що і в столиці – телевізор, інтернет, книги.
Наталя в’яже і вишиває, чоловік її потрошку малює. Пару раз на місяць вони на машині приїжджають в місто – розвіятися, пройтися по магазинах, подивитися на людей, відпочити трішки. Заходять в гості до своїх дітей в свою квартиру, везуть їм в подарунок солоні огірки і варення, спілкуються з онукою. Ночувати в місті не залишаються, щоб не заважати молодій сім’ї, ввечері їдуть до себе на дачу.
Ось тільки з медициною в селищі не дуже, якщо чесно, тому в поліклініку при потребі пенсіонери теж їдуть в столицю, бо вже не молоді, частенько приходиться відвідувати її. Поки вони особливо не скаржаться, за чотири роки зверталися в поліклініку не так вже й багато разів, але розуміють, що рано чи пізно настане момент, коли без гарних столичних фахівців під боком прожити буде вже складно їм обом. Але й це можна виправити і завжди знайти вихід якийсь.
– Тому сина з невісткою ми попередили, щоб вони потихеньку відкладали гроші на своє житло. У старості ми з батьком все ж хочемо повернутися в місто. Син особливо нічого мені не сказав, погодився наче без зайвих слів, вони стали збирати гроші, і щось навіть накопичили за ці роки, незважаючи на народження нашої онучки. Невістка Наталя – жінка цілеспрямована: працювала до народження дитини, майже, тепер ось і декрет хоче швидше закінчити, працювати вийти, щоб заробляти гроші.
А тепер з’ясовується цей незрозумілий сюрприз: нянею до внучки Наталі приїде друга бабуся з села, мати її невістки Ольги. І жити вона, виходить, буде в їхній квартирі, а де ще. Чи не в готелі ж вони її поселять, звичайно.
Сваха Наталі звільняється зі школи, де пропрацювала багато років, на пенсію, та збирає валізу до доньки в столицю. У свою хату впустила сім’ю сина своєї куми, нехай платять хоча б якусь невеличку копійку. А сама приїде в столицю, буде няньчити внучку свою. До садочка точно, а там як вийде, може, і довше, якщо діти попросять.
– Мамо, ну ти ж розумієш, дитина маленька зовсім, розповісти нічого не може! – пояснював син Наталі і просив зрозуміти. – Чужу людину брати в няні зараз до неї просто неможна. Тим більше, коли є рідна бабуся. І нам добре, і їй – і поруч з дочкою та онукою буде, і не доведеться виживати на пенсію. Няні з боку за однорічної дитини платити б довелося ого-го! А ми з дружиною все-таки не втрачаємо надії накопичити на своє житло.
– Просто дивно виходить: з нами, значить, твоя Ольга не хотіла жити ні дня, навіть ночувати ніколи не запросила, коли ми до вас в гості приїжджали, – зітхає сумно Наталя. – А проти своєї мами нічого не має? Як же її слова про те, що діти мають жити окремо від своїх батьків.
– Ой, мама, ну що ти починаєш? – махає рукою син. – Тоді, коли це говорилося, була зовсім інша ситуація. Зараз у нас дитина, маленька, саму її не залишиш. Ви ж не мали нічого проти того, щоб ми найняли няню, коли розмова була така у нас? Ну ось, ми найняли. А то, що вона жити буде з нами. Ну вам що, квартири шкода, чи що? Вона по документам так і так ваша, нічого ж не зміниться. Моя теща її з собою не забере.
А сама Наталя з чоловіком так розчарувалися в своєму синові, що тепер думають, можливо, повернутися жити у свою квартиру, діти все одно їх добро не цінують.
Для чого вони туляться на цій дачі, коли у їх квартирі буде жити зовсім чужа їм людина в добрі та достатку? Як тут правильно вчинити? Чи повернутися жити додому?
Фото ілюстративне.
