fbpx
Життєві історії
Ще в листопаді це сталося. Була ніч, я щось ніяк не могла заснути, довго крутилася, а потім трішки задрімала. Чую чоловік тихо говорить, мовляв, кохана, давай візьмемо дитину і поїдемо десь відпочинемо в Карпати на пару днів, я про все подбаю. Я аж прокинулася, але ж у нас немає дітей

З моїм чоловіком Дмитром ми одружилися багато років тому, вже майже 10 років, як ми живемо з ним у шлюбі.

У шлюбі з чоловіком всі ці роки ми завжди були щасливими, завжди підтримували одне одного, розуміли, багато часу проводили разом.

У нас з Дмитром багато спільних інтересів, друзів, тому нам завжди було цікаво проводити час.

З чоловіком ми обоє працюємо, маємо досить таки хорошу роботу та заробляємо з ним добре теж.

Щороку з Дмитром ми їздимо за кордон відпочивати, частіше це буває влітку, беремо відпустку разом і їдемо на гарні місця, щороку стараємося змінювати країну, адже нам подобається подорожувати обом.

З Дмитром ти також часто ходимо в ресторани, відпочиваємо з друзями.

Загалом, хочу зазначити, що живемо ми в шлюбі добре, чоловік ніколи мені не шкодує гроші, з повагою відноситься до мене.

У нас гарні відносини з батьками з обох сторін і свати дуже дружать між собою, завжди зустрічаються, ходять в гості одне до одного, добре ладнають між собою.

Загалом, я вважала, що мені пощастило з чоловіком і у нас дуже хороша і дружня родина.

Правда, я так думала до недавнього часу.

Мій сімейний спокій забрала лише одна єдина ніч.

Справа в тому, що Дмитро, коли спить, іноді розмовляє, я частенько з нього сміюся через це.

А однієї ночі я довго не могла заснути, Дмитро мій давно спав, раптом я чую:

– Кохана, давай візьмемо нашу дитину і поїдемо відпочивати десь в Карпати на декілька днів, я обов’язково щось придумаю для нас з тобою, – мовив спокійно Дмитро.

Я дуже здивувалася цим словам, адже у нас, на жаль, дітей немає з Дмитром, нам не пощастило з цим, хоча чого ми тільки не робили, а потім змирилися і вирішили, що просто житимемо одне для одного ільки.

Я всю ніч не могла заснути після цього, лише одна думка була в голові щосекунди: яка дитина, чия?

А вранці, Дмитро прокинувся, як ні в чому не бувало.

Чоловік, як завжди зробив мені смачну каву та став збиратися на роботу.

Того ранку я так і не наважилася нічого запитати чоловіка, не знала, як правильно мені вчинити та чи варто випитувати все.

Про яку дитину він говорив, про яку ще кохану.

Я все детально проаналізувала і нічого не згадала такого, щоб підштовхувало мене на думку, що в чоловіка хтось є, він завжди приходить додому вчасно, ми багато часу проводимо разом, у нас багато спільних справ і інтересів.

Але я не знала, як його запитати. Що сказати йому?

А якщо почую не ту відповідь, на яку сподіваюся? Що я робитиму тоді?

В душі боялася, що у нього дійсно є дитина, що він залишить мене і піде до іншої, якщо я почну все розпитувати і він дізнається, що я про все знаю.

Йому тоді не буде чого втрачати. Тому вирішила залишити все, як є.

Вже декілька місяців минуло, але у мене якийсь неспокій на душі, не можу так жити, як жила раніше. Та фраза чоловіка не виходить з голови.

Що мені робити, як бути далі?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page