На початку березня я поїхала в Італію.
Багато жінок їздять роками туди на заробітки, та мене змусило їхати за кордон зовсім не це.
Мої діти, син та донька, живуть зі своїми сім’ями в Києві, мають там своє житло, роботу.
Я сама жила в Херсонській області, тому коли стало у нас дуже неспокійно, я ви рішила, що мені варто виїхати на якийсь час, адже мені там було зовсім неспокійно.
Діти мені телефонували мало не щодня, запитували, як я, цікавилися моїм здоров’ям.
Але, як не дивно, ніхто мене до себе не звав, хоча тоді там було трохи спокійніше.
Я маю невеличкий приватний будинок, мала господарство маленьке: кури, десяток гусей, пару кроликів та невеличкий город.
Та, коли було вже зовсім неспокійно, мої знайомі та друзі стали по трохи виїжджати.
Хтось до родичів, хтось до знайомих чи друзів у спокійніші райони чи області, а хтось за кордон.
Діти мене до себе не кликали, а я сама проситися до них не хотіла, розуміла, що буду набридати їм.
Бути тягарем для своїх дітей я зараз не хотіла, й так часи непрості.
Оскільки живу сама, вирішила залишити хату на стареньких сусідів, які залишалися вдома, а самій поїхати тимчасово за кордон.
Ми з подругою вирішили їхати в Італію, так, як Надія вже колись там була, багато років тому їздила на заробітки.
\Ми поїхали, думали пересидіти важкі часи, а потім збиралися повернутися.
Та згодом, коли трохи влаштували елементарний побут, стали шукати роботу.
Надія вже знає, що та як влаштовано в цій країні, тому через місяць ми вже кожна мали роботу.
Я стала доглядати за літньою сеньйорою, яка жила сама окремо від дітей, а сама вже нічого не могла робити.
Хоча непросто доглядати за чужою людиною похилого віку, але заробляла непогано, тому тішилася тому, що поки перебуває за кордоном у такий важкий для України час, та коли повернуся, то матиму гарну копійку і мені буде трохи легше жити і ремонт в будинку зможу зробити якийсь.
Одного разу, коли наша знайома поверталася додому, я дітям сумку напакувала продуктів і передала кожному по 500 євро.
Це ще влітку було.
А нещодавно донька мені подзвонила, стала скаржиться, що їм важко живеться, може я їм гроші передам.
Я дуже здивувалася проханню доньки.
У них з сином повноцінні сім’ї, вони мають квартири, в столиці живуть.
Я розумію, що їм зараз важко, адже ціни виросли на все, комунальні дуже підскочили.
Але ж зараз усім людям в Україні важко, але люди крутяться якось, стараються і тримаються в ці непрості часи.
Мої діти не з тих, що на шматок хліба не мають, їм дуже складно, але на елементарні потреби у них гроші є.
Я просто навіть думки такої не мала, щоб заробляти тут гроші для дітей.
Я знаю, що я вже людина немолода, живу сама, не хочу бути ще зараз для дітей тягарем, звісно, на старості років вже проситиму допомоги в них, але зараз, поки можу, хочу впоратися сама.
Я думала гроші відкладати для себе, щоб полегшити собі трохи життя.
Я доньці натякнула на це, що гроші збираю для себе, бачу вона образилася трохи, так до слова каже мені, що усі батьки за кордоном гроші для дітей заробляють і допомагають онукам.
Донька поклала телефон.
А ме6ніц так прикро на душі стало.
Як пояснити дітям, що я тут працюю не для них, а для себе?
Невже усі за кордоном заробляють для своїх дітей?
Я завжди допомагала дітям чим могла, підтримувала у всьому, але зараз вони дорослі, мають сім’ї свої.
Що це за звичка така, що дітям усі гроші потрібно віддавати?
Чи це я одна така? Може дійсно я погана мати і маю у такий важкий час грошима своїм дітям з-за кордону допомагати?
Фото ілюстративне.