Мама мого чоловіка живе окремо, вона ще працює, але раз на місяць ми всім сімейством їздимо до неї з продуктами, гостинцями і всім необхідним. І навіть при такому стані речей мене Віра Дмитрівна недолюблює. Причина банальна, колись вона сватала синові дочку сусіда-професора. А він одружився зі мною, простою продавчинею.
Тоді я була студенткою і дійсно підробляла в магазині, щоб утримувати себе під час навчання. Коли я закінчила університет, пішла працювати за фахом – зараз я економіст на фірмі. Але для Віри Дмитрівни я так і залишилася нічим непримітною продавчинею, не гідною її синочка.
Ще напередодні свекруха нам телефонує і каже, що їй треба привезти. Цього разу вона нас здивувала, замовивши десять банок тушонки.
Ми заїхали в магазин, накупили гостинців і продуктів, не забули про тушонку, і через годину вже були в будинку Віри Дмитрівни.
Діти в першу чергу вручили бабусі подарунки, зроблені своїми руками. Вони завжди щось привозять, не подарувати хоч що-небудь, вони не можуть – Віра Дмитрівна може і сцену влаштувати, якщо внуки з порожніми руками приїдуть.
Ми роззулися і пройшли на кухню. Віра Дмитрівна взяла пакет з тушонкою, відкрила шафу і почала переставляти банки туди. У шафі вже стояла тьма тьмуща різних банок з харчами.
Ми з чоловіком переглянулися. Чоловік здивовано запитав, що це за склад мама влаштувала у себе вдома. А вона нам на повному серйозі відповідає, що хворіє, і її можуть звільнити, а до пенсії їй ще кілька років.
– Як я жити тоді буду? Кому я така потрібна буду? Твоя ж дружина не дозволить тобі матір рідну утримувати.
Звичайно, чути таке про себе дуже неприємно. Чим я знову їй не догодила? Ми про матір чоловіка не забуваємо, гроші даємо, чоловік їй продукти відвозить, буває, комунальні рахунки платимо. Купуємо все необхідне без зайвих вагань, і знову я не вгодила.
Це ми всією сім’єю до неї раз на місяць їздимо, а чоловік один постійно маму свою відвідує. Зрештою, я теж працюю, і зарплата у мене більша, ніж у чоловіка. Так що допомога свекрусі йде і з моєї кишені теж.
– Що ти маєш на увазі, мамо? – насупився чоловік.
– А то ти сам не знаєш? Стакан води ти мені принесеш, ну звичайно. Більшого-то від тебе не дочекаєшся. А захочеш – дружина не дозволить.
Скажіть мені, це красиво так говорити про присутню людину? Я, за всі 14 років свого шлюбу, слова поганого їй не сказала! Єдине, в чому я винна, що я – не дочка професора! Виросла б я в інтелігентній родині, була б улюбленої невісткою.
Щоб не сказати зайвого, я вийшла з кімнати. Завжди так. Що б я не робила, все недобре. Що б її влаштувало? Якби я зникла з життя її сина? Так не дочекається.
Я вирішила так, якщо вона вважає, що її утримання в старості від мене залежить, так чому вона не може хоча б спробувати мене прийняти? Чому вона не може хоча б один раз стриматися і не висловлювати свою невтішну думку з приводу мене? Чому вона не може бути хоч крапельку терпимішою?
Все, нехай чоловік сам розбирається зі своєю матір’ю. До неї я більше не поїду, хіба вона сама захоче нарешті нормального спілкування.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
