З дитинства я була впевнена, що коли вийду заміж, буду називати свою свекруху мамою, адже так робила моя мама. Бабусю по татовій лінії вона кликала мамою. За той час, що моя мама жила в їхній родині, її оточили такою любов’ю і турботою, що вона дійсно відчула себе не невісткою, а рідною донечкою.
У мене було не так. Я своїй майбутній свекрусі не сподобалася відразу, з першого знайомства. Я прийшла до них в гості, а мене почали питати: з якої я сім’ї, ким мої батьки працюють, а скільки заробляють, а чому так мало. Я просто встала з-за столу і пішла.
Думала тоді, з Олексієм ми розлучимося. Але він наздогнав біля зупинки, довго вибачався. Сказав, батьки просто перехвилювалися, він же вперше когось привів. І що мені не з ними жити, а з ним.
Після того, як я прийняла від нього каблучку, серед моїх обов’язків з’явилася ще один – в обов’язковому порядку з’являтися з Олексієм на всіх їхніх сімейних святах. Радості від таких заходів було мало.
Весілля я не хотіла. Розписалися ми тихо, і це дуже не сподобалося родині чоловіка. Вони, виявляється, цілих три місяці готувалися до нашого весілля. Тітка з Польщі вже і квитки замовила, а брат батька розорився, купивши своїм трьом дочкам нові сукні, щоб на нашому весіллі вони виглядали краще за всіх.
А ми замість замовлення великого ресторану на сто персон купили торт, і з ним (і штампами в паспортах) поїхали до батьків. Причому по черзі, щоб вони навіть не перетиналися.
Але ми просто удвох вирішили, що замість того, щоб влаштовувати застілля на один день, краще взяти відкладені гроші і зробити ремонт в квартирі, яка мені дісталася від бабусі. І жити в ній удвох.
Але свекруха вирішила, що я хочу зробити ремонт собі за їх рахунок, адже вони відклали на це весілля більше, ніж мої батьки. І повідомила, що ні копійки ми від неї на ремонт не отримаємо. Так, немов я заміж за їхнього сина тільки заради грошей батьків вийшла.
Ось так і почалося наше спільне життя – квартира у нас була, але ремонт в ній ми зробити не могли, грошей вистачило лише на нові шпалери.
Свекри до нас не приходили майже рік, а потім я запросила їх до нас в гості, в Олексія був день народження. За столом я зверталася до свекрухи Віра Романівна, а до свекра Михайло Олегович.
Все ніби було добре. Але ввечері свекруха зателефонувала чоловікові з претензіями, чому я не називаю її мамою. Але навіщо мені називати цю жінку мамою? Мене теж, між іншим, донечкою ніхто не поспішає називати.
Я вважаю, що якщо називати свекруху мамою, то треба робити це щиро, а не просто так, бо так прийнято.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
