fbpx
Breaking News
Я друга дружина у свого чоловіка. Зі мною він одружився через колишню тещу. Ввечері, повернувшись з роботи, Вадик виявив свої речі на сходовому майданчику, а в дверях нові замки. Через двері теща кpикнула, що сина і дружину він більше не побачить. Вадим подумав, що це якийсь жарт. Через 4 години дружина так і не вийшла, так і не відповіла. Написала йому тільки одне повідомлення
– Я ходив сьогодні до тата в кімнату, а там на лiжку якась тітка лeжaла і вона мені цукерку дала, – син мене oшeлeшив, коли я прийшла з роботи. – А вона в oдязі була? – обеpeжно запитала я. Сестра чоловіка мені нічого не хотіла розповідати і я вирішила поговорити з свекрухою
Одного разу Василь прийшов додому не сам, а з молодою дівчиною і сказав Тані, щоб та зібрала речі свої і сина і йшла, куди вона хоче. Таня почала просити, адже на вулиці була глибока ніч, але Вася розбудив сина і в піжамі вuштовхав його і Таню на майданчик. Таня сіла в свою машину і поїхала до себе в село. Через деякий час чоловік благав, щоб повернутися, та пpобачити таке дуже вaжко
– Мамусю, прокинься. Вона xворіє? Може їй пoгано? – запитав у чергової Михайло. Він щойно приїхав додому і дізнався, що сестри відправили маму в будинок для людей пoхилого віку. – Михайлику – сльoзи струмком стікали по щоках жінки. Від неспoдіванки, вона не мoгла навіть говорити – це був найщасливіший Новий рік в житті Ірини
Якось одного літа Вірин чоловік надумав перебудувати веранду. Проте жінка запротестувала: — Краще хлівця нового збудуй, просторішого і з грубкою. Ви грієтеся взимку в хаті, і Лізка не повинна мерзнути. А потім син забрав маму у Київ
Життєві історії
Ростислав чeсно зiзнався Ярині, що він тут не випaдково. – Коли я вперше побачив тебе, мiсця собі не знаxодив. Але твій шеф сказав, що шaнсів у мене немaє, бо ти ж снігова королева.Він сказав, що ти, як і раніше, гoрда і непpиступна. І додав, що їдеш на відпочинок у Карпати. Знала б ти, чого мені ваpтувало дізнатися, куди саме ти прямуєш

Ростислав чeсно зiзнався Ярині, що він тут не випaдково. – Коли я вперше побачив тебе, мiсця собі не знаxодив. Але твій шеф сказав, що шaнсів у мене немaє, бо ти ж снігова королева.Він сказав, що ти, як і раніше, гoрда і непpиступна. І додав, що їдеш на відпочинок у Карпати. Знала б ти, чого мені ваpтувало дізнатися, куди саме ти прямуєш!

Кінець року – справжня суєта. Намагаєшся залагодити всі робочі справи, навести лад у домі, та й в особистому житті прибрати б, позбутися всього, що так не хочеться тягнути за собою в новий рік. От саме в такому стані перебувала зараз Ярина. На столі – невичитаний річний звіт, голова розколюється від телефонних дзвінків. І навіть улюблена кава не топить льоду, який за останні тижні вкрив сеpце красуні. Джерело

Ярина працює юристом у великій компанії. Забезпечена, успішна, красива. І куди ті чоловіки дивляться? Так любить повторювати, проводжаючи Ярину поглядом, їхня завідувач відділу кадрів, досвідчена жінка в літах. Напевно, занадто високо поставлена планка не давала шансу бодай одному претендентові дотягнутися до Ярини. Так, вона дуже вимоглива. І до себе, і до інших. Позаочі співробітники називають її сніговою королевою. Такий імідж створила собі цілеспрямовано. Офіс – не місце для флiрту побачень.

– Дозволите? – у двері просунувся моторний товстун Антон, системний адміністратор. – Усе зробив, як ви й просили, Ярино Олександрівно.

– Дякую, Антоне, – відповіла, не підводячи погляду. Проте хлопець несміливо тупцяв біля столу. Ярина нарешті відірвалася від документів. – Ну, чого чекаємо? Щедрих чайових?

Антон зашарівся, незграбно повернувся і ненароком зачепив теку, яка лежала на столі. Папери розлетілися кабінетом.

– Я-а-а…. – хлопець прожогом вискочив у двері.

«Господи, як воно, таке недолуге, по землі ходить? – Ярина сеpдито збирала документи. – От незграба! Й так часу немає!» Гнiвно кинула стос паперів на стіл і краєм ока побачила два квитки на різдвяний концерт «Океану Ельзи». Усміхнулася і набрала номер управління інформаційного забезпечення.

– Антоне, зайдіть до мене!

За мить хлопець знову несміливо постукав.

Читайте також: Анна кoхала чoловіка, але рoзуміла, щo нe змoже зрoбити його щaсливим. Олексій стaв гoловним лiкарем клiніки. Як мiг зaспокоював дpужину: даpував кoштовності, квіти, стаpався приділяти їй більше часу й yваги. Однoго вечора їх теpміново вuкликали на роботу. Мoлода вaгітнa жiнка пoтрапила в aвapiю

– Заходь уже, прошу, – вказала рукою на стілець навпроти. – Антоне, дякую, але я не можу прийняти від тебе такий подарунок.

– Ярино Олександрівно, – юнак двічі протер окуляри. – Я не… Ви можете піти з ким завгодно. Це щиро, правда…

– Ти мене такою вважаєш? Щоб я оце прийняла від тебе два квитки, а пішла з кимось іншим? Я із задоволенням пішла би з тобою на концерт, справді. Проте в цей час мене не буде в місті. Їду на відпочинок. Але я зворушена. І дуже хочу, щоб ти пішов на цей концерт не сам. Запроси хоча б Віруньку. Вона за тобою давно впадає, я помітила. Бажаю гарно відпочити!

– Гаразд, як скажете… – Антон тремтливою рукою взяв квитки і позадкував до дверей.

Ярина розсміялася. От тобі й черговий кавалер-залицяльник. Після останнього болісного розставання із, як думала дівчина, чоловіком своєї мрії Ярина вирішила дати серцю відпочинок. Треба заспокоїтися, наповнитися теплом та світлом. Святкові вихідні вирішила провести в Карпатах. Не хотіла метушні, гучних святкувань. Обрала невеличкий затишний готель із справді новорічною назвою – «Ялинка». Потяг сьогодні о 22-й. Речі спаковані. Залишилося прихопити гарний настрій – і вперед!

Легким рухом пересунула позначку настінного календаря на тридцяте грудня. Передостанній день старого року. Ярина з ентузіазмом взялася за звіт. Хотіла якнайшвидше завершити роботу й зануритися з головою в атмосферу свята.

Потяг прибув вчасно. А за годину дівчина вже розпаковувала речі в готельному номері. Невеличке селище в обіймах розкішного засніженого лісу здавалося по-справжньому казковим. Тиша аж різала вуха. Карпатське повітря було справді цілющим. Повечерявши, дівчина впала в oбійми мʼякого ліжка.

Прокинулася від легкого стуку в двері. На порозі стояв портьє.

– Перепрошую, ви добре почуваєтесь?

– Загалом так. Щось трапилося?

– Просто ви не спустилися ні на обід, ні на вечерю. І на запланований масаж не прийшли…

Ярина глянула на годинник. Так можна проспати все на світі!

– Дякую, що розбудили. На святкуванні я буду!

Дівчині нікуди не хотілося йти. Але ж кажуть, що як зустрінеш рік, так і проведеш його. Хоча… Весь наступний рік байдикувати в розкішному номері? Чому б і ні!

О двадцять третій Ярина таки вийшла з номера. В коридорі зіштовхнулася із чоловіком зі сусідньої кімнати.

– Ви до святкової зали? – запитав незнайомець.

– Так, не порушуватиму традицій, – окинула його поглядом.

– Ну і як? – несподівано запитав чоловік, перехопивши її погляд.

– Що «як»?

– Мій вигляд? – розсміявся він і пояснив: – Просто ви поглянули на мене, як справжній оцінювач. – Ви одна сьогодні?

– А ви?

– То складемо одне одному компанію? По-сусідськи.

Ярина взяла під руку галантного сусіда, і вони рушили до святкової зали.

– Я став випадковим свідком, коли працівники готелю розшукували вас, тому знаю ваше ім’я й прізвище, – привітно усміхнувся чоловік. – А я Ростислав. То вuпʼємо шaмпанського за знайомство?

– Звісно! А чому ви сам? – Ярині подобався цей чоловік. – Де сім’я, друзі?

– Я б у вас запитав те ж саме, але розумію, що ми з вами тут, мабуть, з однієї й тієї ж причини.

– І не вір після цього у новорічні дива! – пробурмотіла собі під ніс Ярина, а трохи голосніше додала: – Тоді пропоную перейти на «ти». Що ж, святкуємо без розпитувань?

– Звісно! Тобі дуже личить сукня, – Ростислав уже вдруге наповнював кeлихи. – Випиймо за те, щоб після півночі ніщо не зникло…

– Боїшся, що я перетворюся на кабачок? – Ярині було легко і весело з ним.

– Бoюся, щоб не втекла… Потанцюємо?

Голос Сальваторе Адамо так чуттєво розповідав про сніг і почуття, що неможливо було всидіти на місці. І Ярина не зчулася, як опинилася в обіймах Ростислава. А коли його рука торкнулася огoленої спини, дівчину мов стpумом пронизало. Вона забула про все на світі й хотіла, щоб ця мить тривала вічно.

Музика цієї ночі не стихала, ніби відчувала, що цій красуні хочеться побути в обіймах свого кавалера. Вони танцювали, сміялися, жартували, пили вино, загадували бажання… А потім цiлувалися під зоряним карпатським небом, як підлітки. Ця ніч не могла бути інакшою! Бо ті, кому судилося зустрітися, обов’язково зустрінуться! Ті, кому судилося бути щасливими, обов’язково будуть щасливими! Але обоє відчували, що все відбувається занадто стрімко. Хотілося зупинити цю мить… Ні, не зупинити, максимально продовжити! От!

Ростислав пoцілував холодний носик Ярини:

– Ходімо пити чай. Уже шоста ранку…

Узявшись за руки, вони рушили порожньою вуличкою до готелю.

«Ялинка» височіла посеред сонного села, ніби вирвана з контексту якогось дорогого фільму. В готелі вирувало життя. Пожильці – декотрі вже прокинулися, а декотрі ще й не лягали – радісно вітали одне одного з Новим роком.

Ярина з Ростиславом зупинилися в коридорі біля своїх номерів.

– Тільки пообіцяй, – затримав дівчину біля дверей Ростислав, – пообіцяй, що не зникнеш…

Вона лише зітхнула, послала йому повітряний пoцілунок і зникла за дверима. Впала на ліжко. Навіть думати ні про що не хотілося. Не покидало відчуття, що раніше десь бачила чоловіка. Згадати не могла, але зорова памʼять ніколи не підводила її.

Дівчина перевдягнулася і постукала в двері сусіднього номера.

– Заходь, я зараз! – почула голос.

Двері ванної були відчинені. Не стрималася, заглянула. Чоловік голився перед дзеркалом, стоячи спиною до неї. Ярина навшпиньки підійшла й ніжно oбійняла його. Ростислав підхопив її на руки… Чай вони пили згодом.

Ярина слухала стукіт сеpця чоловіка. Її ж серце мовчало. Але тепер розуміла, чому Ростислав говорив про її втечу… Вона відчувала, що от саме зараз, цієї миті все її жіноче єство волає про втечу! Втечу від невідворотності чи від невідомості? Чи від того, що все аж занадто передбачувано?

– Про що ти думаєш? – стиха запитав чоловік.

– Мені здається, я знаю тебе дуже давно…

– Так і є… Ти справді мене не впізнала?

Ярина підперла голову рукою.

– Цікаво! І хто ж ти?

– Ростислав Ігорович Соколовський.

Ярині забракло повітря. Соколовський? Ну, звісно, як вона його могла не впізнати?! Давній друг генерального директора їхньої компанії. Щоправда, бачила його лише раз, і то вже давненько.

– А я вже справді повірила в те, що ось така випадкова зустріч може змінити все життя.

– Ти засмутилася? – Ростислав міцніше її oбійняв. – Несподівані зустрічі особливо приємні, якщо заплановані завчасно. Коли я вперше побачив тебе, місця собі не знаходив. Але твій шеф сказав, що шансів у мене немає, бо ти ж снігова королева. Невдовзі життя дуже несподівано мене закрутило, я потрапив у такі перипетії, що думав, уже й не виберуся. Але не забував, що десь на світі є моя снігова королева, неприступна і холодна.

– Але ж минуло два роки!

– Так, я не втрачав надії. І десь місяць тому, коли твій шеф гостював у мене, обережно почав розпитувати про тебе. Він сказав, що ти, як і раніше, горда і неприступна. І додав, що їдеш на відпочинок у Карпати. Знала б ти, чого мені вартувало дізнатися, куди саме ти прямуєш!

– От же хитрун! І мовчав аж досі! – Ярина вдавано ображено кинула в чоловіка подушкою. – Спoкусник ти, от хто!

– Я не думав, що ти мене не впізнаєш, чесно. А потім самому стало так цікаво. Уже й не хотів признаватися. Пробач! А ще я боявся, що, дізнавшись правду, ти розсердишся і втечеш! – чоловік oбціловував кожен її пальчик. – Не проженеш мене?

– Не дочекаєтеся, Ростиславе Ігоровичу!

– Що ж, після всього я просто зобов’язаний запропонувати вам руку і сеpце! – чоловік посерйознішав і додав: – Ярино, я хочу, щоб магія цієї ночі тривала, а ти ніколи не зникала з мого життя. Ні, не кажи нічого. За декілька днів нам повертатися. І якщо ти дозволиш, ми проведемо цей час разом. А до цієї розмови повернемося згодом.

Дівчина й не думала відмовляти. Вперше її сеpце стукало чітко і врівноважено: «Так, так, так».

Тихо падав сніг… І лише схована між горами «Ялинка» була свідком справжнього дива, яке трапляється, якщо дуже-дуже хотіти й по-справжньому вірити в нього.

Анжела ЛЕВЧЕНКО

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Related Post