– Анно, в цьому місяці я тобі даю не тисячу євро, а тисячу двісті. І прошу тебе, не висилай всі гроші додому, залиш собі хоч трохи, – сказав Роберто і подивився на Анну з такою ніжністю, що вона не витримала і відвернула погляд.
Анна знає, що подобається цьому італійцю, він сам їй про це сказав, як тільки вона в його домі з’явилася. Роберто давно вдівець, старший від неї на 15 років, але він однозначно дуже хороша людина.
Проте, не за цим Анна в Італію подалася. Їй заробити щось треба, і не для себе, а для доньки вона так старається. Провину перед нею відчуває, бо сама її ростила, до того ж жили вони завжди бідно.
Анна була неабиякою красунею. Зустрічалася вона з одним хлопцем, закохалася в нього до безтями, а він як дізнався про дитину, так відразу і втік.
Сорому було на все село. Довелося Анні самій дитину ростити. Алінка як виросла, то не раз дорікала мамі, що в інших дітей є тато, а у неї немає. Тому все життя Анна і почувалася винною, та з усіх сил намагалася компенсувати доньці все те, що вона не додала.
Коли Аліна підросла, Анна вирішила, що поїде на кілька років в Італію, щоб заробити доньці спочатку на навчання, а потім і на житло.
Як же раділа Анна, коли донька в університет поступила. На платну форму, щоправда, але це теж непогано. Жінка готова була платити, аби лише у дитини було гарне майбутнє.
Університет Аліна не закінчила, бо вже на другому курсі оголосила мамі, що заміж виходить і дитину чекає. Обіцяла, що довчиться після декрету, але на навчання донька так і не повернулася.
Анна купила молодятам квартиру, і стала всі зароблені гроші висилати додому, щоб донька ні в чому не потребувала.
Заробляла Анна тисячу євро в місяць, 950 вона завжди доньці відсилала, а 50 собі на дрібні витрати залишала, і то її за це мучило сумління.
Аліна так звикла щомісяця отримувати мамину італійську зарплату, що не поспішала йти на роботу. А навіщо, якщо гроші є? Та й мама рада старатися – і гроші, і одяг, і продукти – усім доньку роками забезпечувала.
Додому Анна приїжджала рідко, раз на два-три роки, бо і зупинитися не мала де, адже донька не дуже радо приймала маму в своїй квартирі. А в своєму будинку в селі ремонт вона так і не зробила, бо ж всі гроші висилала вона доньці.
Так 18 років на заробітках і минуло, а Анна ні до чого і не доробилася. Стали їй подруги-заробітчанки радити, щоб вона і про себе подумала, бо тут у всіх одна проблема – заробітчанки дбають про дітей, а потім самі ні з чим залишаються.
Та варто було лише Анні заговорити з донькою про те, щоб та роботу собі шукала, так Аліна відразу кидала слухавку і казала, що мама їй винна, бо через неї вона мала таке дитинство, що й згадувати не хочеться.
Три роки тому Анна змінила роботу, стала доглядати літню італійку, яка жила з своїм сином. Роберто відразу звернув увагу на Анну, але та дала йому зрозуміти, що їй стосунки не цікаві, вона має доньку забезпечувати.
Роберто бачив, як Анна собі каву з морозивом шкодує купити, в одязі одному і тому самому ходить, нічого на себе не витрачає, щоб доньці більше переслати, і йому була абсолютно незрозуміла така її поведінка. Шкодував він Анну, давав на 100-200 євро більше, щоб вона хоч морозива поїла, але та вперто все доньці давала, бо їй потрібніше.
А одного разу Роберто побачив, як Анна поставила слухавку після чергової розмови з донькою, і розплакалася. Аліна купила собі путівку на море за тисячу євро. А про те, щоб шукати роботу, вона навіть не думала.
– Анно, виходь за мене заміж. Я останній раз пропоную, – сказав Роберто і дав три дні на роздуми.
– Виходь, навіть не думай. Не кожній з нас таку пропозицію роблять, – радили їй інші заробітчанки. – Та й куди ти повернешся? В свою стару хату в селі? Ти доньці без грошей не потрібна, – казали.
– Якщо погодишся – немає у тебе доньки, – заявила Аліна.
Тим часом, залишилося два дні. А яке рішення прийняти – Анна не знала. Тут треба зробити вибір між собою і донькою
А що б ви порадили Анні?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
