Коли моєї мами не стало, залишилася в селі її старенька хатина.
Я ще маю рідну сестру Валентину, але вона вже багато років живе зі своїми дітьми далеко від нас, вона мешкає в столиці. Я теж живу в місті, але вони близько до села і до маминої хати мені добиратися хвилин 30.
Хатина у мами зовсім маленька, глиняна, на краю села, та й трохи в занедбаному стані.
Ми свою маму з сестрою не доглядали, вона сама ще все могла робити, тому ми лише навідувалися до неї часто.
Коли мами не стало, Валентина сказала, що хати їй не потрібно, щоб я робила з нею, що хочу і написала відмову.
Я розуміла, що хата коштує копійки та й пам’ять про маму хотілося б зберегти і я вирішила, що вона буде мені, як дача, ніби.
Я стала обробляти там город, доглядати за садом, стала їздити туди сім’єю, а чоловік з сином робили там ремонт, я не можу сказати, що ми туди дуже доклалися. Ні.
Чоловік мій просто робив те, що міг поремонтувати своїми силами. Ми купили глини, піску, щебінь, цементу і мій Михайло трохи наводив там лад. Минулої весни поставили гарний паркан з бетонних плит.
А цього літа чоловік втратив роботу. Тоді усі фірми закривалися, люди сиділи вдома і знайти нову роботу було дуже важко.
Коли ми мали вже чималі борги, а Михайлові лише обіцяли надати роботу, куди б він не звертався, на які б співбесіди не ходив, то вирішили, що потрібно хату продавати, виплатити гроші, які позичили, адже вже перед людьми було не зручно, час минав, а гроші потрібно було віддавати.
Це рішення мені далося зовсім нелегко, це щира правда. Але іншого виходу у нас не було, адже й на дорогу до тієї хати не завжди я мала, та й засмучена своїми турботами та проблемами я рідше їздила туди.
І, якось в розмові, я розповіла своїй сестрі про свої плани, що плануємо з чоловіком продавати мамину хату. Валентина промовчала, а вже наступного дня сестра сама мені зателефонувала і почала зі мною не дуже приємну розмову.
Валентина сказала, що якби хата дісталася мені, то б вона, наче, й не проти, але, якщо я хочу батьківську хату продавати, то буде правильно, якщо гроші за неї ми отримаємо порівну, адже ми обоє їх діти і маємо право на спадок, а зараз часи складні, їй теж гроші потрібні.
Я, звісно, розумію, що Валентина права, але ж я стільки сил та праці своєї вклала туди з чоловіком. Якби не наші старання, якби мій Михайло не зробив там ремонт та не поставив новий паркан, на цю хату ніхто навіть не подивився б.
Михайло мій засмутився, адже у нас дійсно непростий період вжитті, нам дуже потрібні гроші, ще й вклалися ми в цю хату добре.
Але, не дивлячись ні на що, мій чоловік мовчить, каже, що я сама маю прийняти якесь рішення, адже це хата моїх батьків, а Валентина – моя сестра, тому я сама маю прийняти рішення.
А я так заплуталася, що вже й не знаю, що мені робити. Чи повинна я ділити зараз батьківську хату з рідною сестрою, хоча вона вже оформлена на мене і Валентина вже колись від неї відмовилася, вона ж зробила свій вибір? От як тут правильно мені себе повести?
Фото ілюстративне.
