Моя мама раптово занедужала, потрібно було її виходжувати. Передзвонилися ми з усіма родичами. Сестра мами в іншому місті живе, моя рідна сестра, хоч і в нашому місті, та в неї робота, а ще й бабуся чоловіка, у якої вони живуть, їй також потрібен догляд.
– Тобі маму доглядати, Оксано, – сказала сестра, – ти живеш недалеко, та й удома сидиш.
То була правда. Я сиділа вдома. Синові був тоді всього рік, звичайно, важко з малюком мотатися туди-сюди на метро, але нічого не вдієш.
Я приходила, готувала, прибирала, допомагала мамі хоч якось вимитися, ходила за покупками та в аптеку. Іноді продукти мамі привозив мій чоловік машиною. Мама в мене молодець, не зважаючи на ситуацію, примудрялася робити багато сама.
Словом, виходжувала маму я місяців зо три. Потім стало мамі легше: залишилося лише прибирання та магазин, а по дому мама цілком впевнено пересувалася. За пів року, до літа вона розходилася, гімнастику робила, ходила вже й без палички.
Рівно рік тому знову пригода. Тепер уже треба було допомагати свекрусі. Маму чоловіка виписали з стаціонару. Ми поїхали відвідати її увечері.
– Ой, що робити, як за нею ходити, не знаю, – скаржиться зовиця, – слухай, допоможи, ти ж маму виходила, ти вже досвідчена.
– А що за нею ходити? – кажу. – Приходити кілька разів на день, готувати, прибирати та в магазин за продуктами бігати.
– У мене робота, ти в декреті сидиш, давай ти на себе візьмеш догляд за мамою? – запропонувала зовиця.
Я розумію, не було б нікого у свекрухи, так, я без звуку допомагала б, але рідна дочка живе в кількох хвилинах ходьби, а я через все місто мотатися буду?
– Я не відмовляюся допомагати, – кажу, але у вихідні. Я на роботу виходити буду.
Зовиця, що мріяла скинути догляд за своєю мамою образилася, та ще й свекрусі на мене поскаржилася.
– Твоя дружина спеціально з декрету на роботу вискочила, щоб мене не доглядати, – вимовляла свекруха моєму чоловікові, – а я до неї завжди по доброму.
– Мамо, у нас квартира в кредиті, – відповів тоді мій чоловік, – з’явилася можливість їй вийти раніше, гроші потрібні!
Але нас не почули. Я – невдячна невістка. Зовиця, звичайно, маму доглядала. Свекруха так звикла до цього, що навіть коли одужала, казала, щоб дочка приходила щодня і робила всі домашні справи.
Рік майже минув, а мама з дому до магазину не виходить. Я запропонувала зовиці, щоб моя мама до свекрухи прийшла, поділилася, так би мовити досвідом одужання. Люба погодилася і мама вирушила до свахи. Але результат був нульовий.
– Звичайно, – говорила їй свекруха, – тебе дочка твоя виходжувала, ось ти на ноги і встала швидко, вона медик, знає, що і як. А за мною ходити вона відмовилася, от я й не одужаю ніяк.
Тобто я все одно була винна. А знаєте, що допомогло моїй свекрусі піднятися на ноги? Люба в стаціонар потрапила з дитиною, а у свекрухи закінчилися вдома всі смаколики. Мій чоловік весь день був на зміні. Зрозумівши, що їй нічого й ніхто не привезе, вона сама попрямувала до магазину. Нічого, вже й на дачу їздить, порається потихеньку, хоча все ще ображається на мене.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
