fbpx
Життєві історії
Рідня приїхала перед самим святом – 31 грудня. Разом зі мною та чоловіком виходило 11 людей. Їди треба було багато. Родичі скинулися грошима, щоб ми закупили продукти, але це ще треба приготувати

З чоловіком ми разом вже три роки, живемо у мене. Мій чоловік має велику родину, у його батьків ще двоє дітей, чоловік із них найстарший. Усі вже одружені, є діти.

Відразу після весілля ми з чоловіком на Новий рік поїхали в теплі країни і чудово відпочили. А ось в минулому році вирішили відзначати Новий рік вирішили у нас. Родичі неодноразово натякали, що хочуть до нас в гості.

Мені від бабусі у спадок дісталася трикімнатна квартира, тож місця вистачало. Але я собі навіть не уявляла, що з цього вийде. Рідня приїхала перед самим святом – 31 грудня. Разом зі мною та чоловіком виходило 11 людей.

Їди треба було багато. Родичі скинулися грошима, щоб ми закупили продукти, але закупівля продуктів – це найменша проблема. Адже це ще треба приготувати. А хто, окрім мене, це робитиме? Чоловік максимум посуд мив і бігав за інгредієнтами.

Тридцять першого я встала о п’ятій ранку, тому що о шостій мали вже приїхати перші гості. Чоловік вирушив зустрічати їх на вокзал, а почала готувати сніданок. Потім гості потяглися низкою і чоловік снував від вокзалу до будинку і назад.

Гості спілкувалися, ділилися новинами, сміялися, але допомагати не поспішали. Я ж ледве встигала все робити. Мене постійно смикали, бо треба було те одне, те інше. Усіх треба було і нагодувати, і напоїти, і розмістити. Коли ми сідали за стіл, я вже ніг не відчувала під собою. Навіть до ладу привести себе в порядок часу не вистачило.

Зате гостям все подобалося. Нахвалювали частування, веселилися, а я постійно бігала, то одне подати, то гаряче дістати, то протерти, що розлили діти. Коли всі викотилися надвір запускати феєрверки, я залишилася наводити порядок. Спати звалилася о четвертій годині, мені вже нічого не хотілося.

А на ранок все наново – нагодувати, напоїти, прибрати, приготувати. Гості відпочивали. В раковині завжди був посуд, а запаси приготованих страв танули на очах. Коли чоловік усіх виводив гуляти, я бігла готувати, прати, пилососити і намивати, щоби до повернення гостей уже все було. Інакше б я взагалі нічого не встигла.

Гостювали вони у нас до третього числа, а потім почали роз’їжджатися. Мене хвалили за гостинність, дякували за все, всі залишилися задоволені. А я потім ще два дні все прибирала, і мені вже нічого не хотілося тільки лежати і дивитися в стелю. Мені хоч би хто за це дякую сказав, про подарунки я вже взагалі мовчу. А я їм всім, між іншим, подарунки приготувала.

Ще в минулому році я для себе вирішила, що мені більше не хочеться таких святкувань. А тут знову лунає дзвінок свекрухи, що хочуть у нас зібратися на Новий рік. Чоловік уже навіть погодитись встиг, не порадившись зі мною.

Він не зрозумів, що мене не влаштувало – грішми рідня скинулася, мене всі нахвалювали, та й весело ж було. Мені весело не було. А чого веселого в безперервному прибиранні та приготуванні? Чоловік обіцяв, що цього року все буде по-іншому, він мені допомагатиме в усьому. Але знаю я цю допомогу – помиє тарілку, а потім із братом чи батьком мовами зачепиться і все, допомога скінчилася.

Не знаю, що робити і як сказати, що не хочу знову приймати весь натовп рідні у себе. Як це зробити так, щоб ніхто не образився, стосунки зі родичами псувати не хочеться.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page