Я б не їхала на заробітки, якби не складна ситуація, яка мене спіткала. Чоловік після 12 років шлюбу пішов до іншої, навіть переїхав з нашого селища, аліменти не платив. Нашій спільній доньці тоді було 11 років.
Я залишилася сама: з дитиною на руках і без роботи. Довго не думаючи, я зібралася і поїхала на заробітки в Італію. Було це 12 років тому.
Допомогти мені було нікому, батьків своїх я не знаю, я сирота. Мене виховувала бабуся, ми з донькою після розлучення жили у неї. Я на деякий час влаштувалася на роботу поштаркою, але зарплата була невеликою, добре, що хоч у бабусі був город, свої продукти нас тоді дуже виручали.
Одного разу я розносила пошту і зустріла свою однокласницю. Я навіть не відразу її впізнала. Люба була в красивій дорогій шубі, такої в нашому селі ще не було ні в кого. Вигляд у неї був просто чудовий, жінка в прямому розумінні слова сяяла.
Вона і розповіла мені, що працює в Римі і дуже усім задоволена, робота непроста, але платять добре. Можна щось і заробити, і відкласти, і жити набагато краще.
Я послухала її і вирішила теж їхати, бо відчула, що це мій шанс. Бабуся, якій на той час було 73 роки, мене підтримала, сказала, що пригляне за донькою. Хоч я і хвилювалася, але поїхала. Люба мене зустріла і навіть допомогла мені знайти першу роботу.
Додому я приїжджала рідко, але висилала гроші. Треба сказати, що моя бабуся добре справлялася, вона і господарство вела, і дитину виховувала, і це в її віці.
Потім мені вдалося зробити документи і вже приїжджала частіше. Донька закінчила школу і поступила в університет, а в минулому році вийшла заміж. Я їм квартиру купила, молоді мають жити окремо.
Цього року я приїхала додому у відпустку, планувала побути тижнів зо три, і потім знову повертатися на роботу. Зараз я в Римі доглядаю 90-річну італійку. Робота в мене нелегка, у синьйори характер ще той. Найбільше мене дивує, коли вона перераховує фрукти, щоб я, бува, не з’їла зайвого яблука.
За 12 років я багато чого бачила, в мене ніколи не було легкої роботи. Але зате я щось трохи заробила, і квартиру дочці купила, і собі щось наскладала, планую будинок будувати.
Так от, приїхала я в цьому році додому, глянула на свою 85-річну бабусю, і диву даюся. Вона сама досі порається по господарству, має город, тримає курей. Сама готує, сама прибирає, сама в магазин ходить. Дочка моя їй допомагає теж, але з основними справами бабуся справляється сама.
Жодних скарг і повчань я від неї ніколи не чула. Якщо щось і каже, то лише у формі поради. Одним словом, я як згадала свою італійську синьйору, подумала, яка ж у мене золота бабуся.
І знаєте, я передумала повертатися, вирішила залишитися вдома. Я на чужині доглядаю чужих мені людей, в той час, як моя рідна людина потребує моєї підтримки. Нікуди я більше не поїду, залишуся з нею. А навесні почну будувати будинок.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
