Я на заробітках вже 19 років, і Італія давно стала моїм другим домом.
В це важко повірити, але мій чоловік не почав пити, на пішов до іншої (як це часто буває), а досі мене чекає вдома.
Зізнаюся, що коли я їхала, я боялася, чи не втрачу я сім’ю (на той час ми з чоловіком прожили вже 23 роки), але я розуміла, що треба дітей піднімати, і нагода була поїхати – сестра моя вже там намістилася, і мене до себе кликала.
Ми з чоловіком хоч і жили небагато, але душа в душу, як то кажуть. Ніколи і серйозної суперечки між нами не було.
І коли я надумала їхати, то розуміла, що це буде не на рік-не на два, а затягнеться на довший час. Тому сказала чоловікові, що якщо він не згоден мене чекати, то ми розлучаємося, і він може будувати своє життя так, як забажає.
Чоловік навіть образився на мене за такі слова. Сказав, що він все розуміє, що любить мене, і що йому прикро, що я беру на себе ту частину зобов’язань, які б мав виконувати в сім’ї чоловік.
Я поїхала, і за перших 5 років купила доньці квартиру, вона якраз заміж вийшла.
Потім таку ж квартиру я і для нашого сина придбала, на це пішло ще 5 років.
А далі вже для нас заробляла. Я гроші чоловікові висилала, а він вже будував для нас будинок. Тепер у нас всі зручності в домі, аж не віриться, що я змогла до такого доробитися. Будинок на півтора поверхи, гарне подвір’ячко, альтанка в садочку – колись, коли ми жили дуже бідно, і ходили в туалет на вулицю, я про таке могла лише мріяти.
Чоловік мій весь цей час теж не сидів склавши руки. Він багато роботи сам зробив, і таким чином ми на майстрах зекономили.
Діти наші теж не сидять без діла, на мої гроші не чекають, самі заробляють на себе. Я їм на старті з квартирами допомогла, і вони мені за це дуже вдячні. А тепер все самі!
Приїхала я в липні на місяць додому. Дуже мені тут подобається – все таке гарне, затишне. Ми в селі живемо, то мій чоловік сам город обробляє, і господарку невелику має, одним словом – господар.
Стали мене тепер діти з чоловіком просити, щоб я більше в Італію не їхала, бо ж усе, що треба для життя, у мене вже є.
Я з ними погоджуюся, що все є, і всіх грошей і так не заробиш, але поки-що не можу відмовитися від Італії, і сказала, що мушу повертатися ще хоч на рік.
Збираю валізи і думаю, а чи правильно я роблю?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.