Після майже 20-ти років заробітків в Італії я нарешті вирішила їхати додому.
Хоча я ще доволі молода, мені в цьому році лише 60 виповниться, я все ж, захотіла повертатися, щоб встигнути трохи для себе пожити.
Приїхала я восени, перші дні мала багато роботи – прибирала в будинку, ходила в гості до родичів, до себе кликала друзів.
А потім настали звичайні будні, і я зрозуміла, що мені вдома нудно. Живу я в селі, до райцентру 30 кілометрів, а до обласного центру цілих 100.
Машини у мене немає, а рейсовим автобусом я один раз поїхала, і вирішила, що більше не хочу.
Почала я сумувати за життям в Італії, зрозуміла, що не все так погано було, як мені весь цей час здавалося.
На заробітки я поїхала в 40 років, я тоді якраз з чоловіком розлучилася, бо він проміняв мене на іншу і я про це дізналася.
Нашого на той час 18-річного сина я залишила на свою маму і сестру, а сама подалася на заробітки.
Мій син виріс, одружився, я йому допомагала чим могла, а потім він з дружиною і дітьми виїхав в Португалію, то ж моєї допомоги давно не потребує.
То ж я вирішила, що не буду гарувати як інші заробітчанки, я собі шукала неважкі роботи, за які менше платили, але щоб я мала більше вільного часу.
Можна сказати, я в Італії жила в своє задоволення, всюди була, все бачила, на море щонеділі з подружками ходила.
Гроші я теж трохи відкладала, бо змогла відбудувати вдома наш будинок, там тепер два поверхи і гарний сучасний ремонт.
Я думала, що мені цього вистачить, але посиділа я вдома кілька місяців, і зовсім знудилася, інколи з дому весь день не виходжу, бо нема куди особливо йти.
А днями до мене прийшла моя рідна сестра Ліда, стала скаржитися на життя, що її рідна донька з зятем з хати виганяють, зовсім неможливо так далі жити.
Ліда розповідала про своє важке життя, а я їй запропонувала, щоб вона до мене переїжджала, разом нам точно буде веселіше.
Та й якщо чесно, то не треба мені одній такого великого будинку. Якби зараз повернути час назад, я б більше так не робила, бо воно того не вартує.
Я собі подумала так, що залишу Ліду у себе на господарстві, а сама ще на кілька років таки в Італію поїду, мені там навіть клімат більше підходить, і зароблю ще щось на пенсію.
А сестру мені шкода, племінниця і справді має дуже важкий характер, то ж нехай живе собі окремо.
Думаю, що так буде краще для всіх.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
