15 років тому мій єдиний син одружився. Звати його Валерій. Син відучився в університеті, познайомився з дівчиною, дружили вони близько 5 років, а потім вирішили створити сім’ю. Мені наречена сина не дуже подобалася, хоча дівчинка непогана, але хотілося б рівню моєму синові. Батьки нареченої живуть небагато, чим вони допоможуть молодим? Але я нічого не сказала, навпаки, прийнялася активно готуватися до весілля.
Молодій родині я і батьки невістки допомагали, як могли. Син влаштувався на роботу, невістка ще вчилася. Через рік з’явилася на світ моя онучка. Я була дуже щаслива, про ось думки про те, що невістка не рівня моєму синові, ніяк не відпускала. Зізнаюся чесно, я навіть мріяла, щоб син пішов з сім’ї і одружився ще раз.
Але жили вони добре, тому я не втручалася. Через три роки у сина почалися проблеми на роботі, через це він часто сидів з друзями вечорами і приходив додому пізно і не завжди тверезий.
Виповнилося внучці 2 роки, як сім’я мого сина почала валитися. Невістка почала скаржитися мені. Я її пошкодувала по-жіночому, обіцяла поговорити з сином. Сама думаю: «Як тут не підеш гуляти, він працює, втомлюється бідненький, взяла б так допомогла чоловікові, вийшла на роботу. Сидить цілий день вдома, а він як білка в колесі крутитися, щоб прогодувати сім’ю, і що не можна з друзями посидіти і відпочити. Дочка неспокійна спати ночами не дає, от і не ночує вдома, виспатися хоче». Як же я тоді помилялася.
Син втратив роботу ще пів року тому і відтоді сидить вдома. На початок я навіть співчувала йому і давала гроші на прожиття, але зараз бачу, що даремно я це робила.
Пройшов місяць, два, три, півроку, а синок навіть і не намагається шукати роботу, тільки говорить, що його не беруть нікуди, а сам лежить на дивані. Прийшла я якось до сина в гості, а він вечерю на кухні готує. Питаю, де невістка, а він каже, що на роботі.
У родині грошей немає, невістка влаштувалася на роботу, дочку віддали в садок. Моя невістка почала робити для сім’ї те ж саме, що робив син, поки вона сиділа вдома. Тільки дівчина мовчки все зносила, працювала і не бігала відпочити до подружок. Тут я переглянула своє ставлення до неї і остаточно стала на її сторону.
Син так і не знайшов роботу. Через три роки вона просто розлучилася з моїм сином. Правильно зробила, напевно. Я її розумію.
Вже майже дев’ять років мій син живе один. Йому 40 років, він так і не працює і не знайшов собі сім’ю. Годую і одягаю його я. Втомилася дуже, не знаю, як розірвати це замкнене коло. Розмови не допомагають, повчання теж, а кинути його я не можу – син все-таки.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
