Ми з рідною сестрою живемо в одному селі, але зовсім не спілкуємося. Розійшлися наші дороги тоді, коли ми заміж повиходили.
Світлана старша за мене на 2 роки, і вона першою вийшла заміж. Її чоловіком став Павло, який був дуже добрим господарем.
Вони якось відразу відділилися від усіх, і стали собі господарювати.
Вони навіть батьків наших до себе не особливо кличуть, хіба що на свята.
Я вийшла заміж, і теж пішла жити до чоловіка. Але жили ми трохи скромніше, ніж Світлана з Павлом.
Ми з чоловіком кілька разів пробували їх в гості до себе кликати, але вони шукали відмовки, тому з часом ми перестали це робити – а кожен жив своїм життям, хтось багатшим, хтось біднішим, це вже як кому пощастило.
Зараз мені 47 років, Світлані моїй 49. У мене є дорослий син, а у сестри з чоловіком – доросла, уже заміжня донька.
Мені прикро і через те, що наші діти теж між собою не спілкуються, а у них же нікого з рідних немає. І було б добре, якби вони спілкувалися між собою, адже ми, батьки, не вічні.
Та, на жаль, наші діти взагалі не відчувають між собою родинних почуттів.
А нещодавно сталося таке, на що я зовсім не сподівалася і аж ніяк не очікувала. Прийшла до мене Світлана, я аж очам не повірила.
Думала, їй щось треба від мене. Але ні! Ми посиділи, я каву зробила, поговорили, і вона пішла.
А через кілька днів вона знову прийшла, і знову ми каву пили.
Я для себе зазначила, що начебто, нічого такого у нас не відбувається, але після її візитів мені на душі так тепло стає. Я потім весь день літаю, навіть робота легше робиться.
А нещодавно Світлана мене до себе запросила, і ми теж дуже гарно з нею провели час.
Я її запитала, чому вона так різко змінила своє ставлення до мене. А вона відповіла, що дуже шкодує про втрачений час, і тепер постарається це надолужити.
В серпні у Світлани 50-річний ювілей. Я уже думаю, що подарувати своїй сестричці, щоб їй було приємно.
Але основний подарунок доля нам уже зробила – тепер ми знову є одна в одної, і це найважливіше.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
