Оксана була сиротою і росла в дитячому будинку. Одного разу в її двері постукали. Це була тітка. Дівчина здивувалася, вона знала, що мати була три сестри, але вона їх не пам’ятала. Жодна з них жодного разу в дитячому будинку не показувалася.
– Рідна моя, хороша моя, – обійняла вона Оксану і змахнула сльозу.
А потім різко вона відпустила племінницю і пройшла в квартиру. І тільки зараз дівчина помітила, що тітка приїхала не одна, а з сином. Тітка ж не могла стримати захоплення від побаченого:
– Ти диви, які хороми. Все нове, компактне. До речі, познайомся, це твій брат Олег. Племіннице, ми з дороги. Може накриєш стіл? – заявила тітка.
Оксана заметушилася:
– Я навіть не знаю, тітко Ольго, – вона запнулася. – У мене тільки суп.
Тітка сказала – давай суп, і безцеремонно полізла в холодильник.
– Так, не густо, – простягла вона, оглядаючи порожні полиці, де стояв пакет молока і три яйця.
Оксана тим часом розлила суп із маленької каструльки. Тітка подивилася і зітхнула.
– Так дно видно. Ти щодня так харчуєшся?
Оксана знизала плечима:
– Просто я гостей не чекала. А мені вистачає.
– Зухвала, як мати, Царство їй Небесне. Олежику, що стоїш як стовп. Тягни торбу, – і стала викладати банки. – Це грибочки позаминулі, ну нічого їсти ще можна. Варення малинове, зацукроване правда, але корисне. Ось огірки. Олежику, ти не бачив, що діставав? Цвіль зверху. Ну ніч, зараз промиємо і з’їмо. Сказала ж, біля стіни бери – говорила тітка, обтираючи курні банки.
– Де сказала, там і взяв. Сама ж казала, що Оксані все піде.
Тітка зиркнула на нього сердито і обернулася до дівчини:
– Не слухай його.
Оксана, звичайно, гостинці їсти не наважилася. Випила лише чаю і запитала, яка мета візиту родичів, бо розуміла, що тітка приїхала не просто так.
– Ми з сестрами хотіли тебе забрати до себе, але куди? Своїх дітей треба було ростити, – говорила тітка, але Оксана її майже не слухала, їй це було нецікаво. Раніше треба було, коли вона після випуску і вчилася і працювала. Квартиру лише пів року тому дали. Один раз подзвонила маминій сестрі, так там відповіли, що ніякої Оксани вони не знають.
Причина приїзду тітки з братом з’ясувалась увечері. Поки Оксана смажила картоплю, тітка сказала, що вона з чоловіком розлучилася і тепер їй з сином нема де жити. А тут квартира, нехай і невелика, але своя.
Оксана дивилася зверху на непрофарбоване волосся на голові тітки і нічого не відчувала. Ні жалості, нічого. Ця людина багато років не хотіла її знати, а тепер прийшла не зрозуміло для чого.
– Тітко Ольго, – сказала дівчина. – Жити у мене ви не будете, але я можу позичити вам гроші, під розписку, зможете на перший час зняти квартиру. А далі самі вирішуйте, що робити.
У тітки одразу висохли сльози. – Під розписку? – запинаючись, перепитала вона. Оксана кивнула. І тут жінку прорвало: – Які розумні стали. Просто по родинному, під слово честі або подарувати, вже не можемо. Ми ж твоя рідня. Зауваж, єдина. Іншої не буде.
Оксана з докором глянула на тітку:
– А ви де всі були, рідні? Коли в мене останній пряник забирали старші? Ви хоч цукерку мені принесли? Гроші мої рахуєте. А не подумали, що мені в цьому житті сподіваються щось на кого. Тільки на себе.
Тітка не чекала на такий прийом, тому швидко зібралася з сином, і ображена пішла додому.
Коли вони пішли, не забувши захопити свої соління, варення, Оксана розплакалася. Як була одна на світі, так і лишилася. Останні ілюзії зникли, як дим.
А потім вона витерла сльози і голосно сказала:
– Все, вистачить! Я сама доб’юся в житті всього, чого хочу. У мене буде сім’я та діти. Які ніколи не почуватимуся непотрібною та знедоленою.
Своєї обіцянки вона дотрималася. Вийшла заміж і народила двох дівчаток. Тепер вони її найближча рідня, для якої вона зверне гори, а іншої рідні їй і не потрібно.
Фото з інтернету.
