Ми з чоловіком пішли після весілля жити у приватний сектор, бо моя бабуся залишила мені свій будинок. З свекрухою нам вдалося зберігати непогані стосунки протягом усіх семи років нашого спільного життя.
Мати свій будинок було мрією мого чоловіка:
– Так, доведеться поновити, відремонтувати і дещо прибудувати, – сказав він, – я завжди мріяв мати свій будинок з ділянкою, гараж, сауну, садок – краса.
Свекруха залишилася жити у двокімнатній квартирі, але із задоволенням у нас була.
– Я б, звичайно, не змогла так жити, город я не люблю, – говорила Регіна Яківна, – але у вас і справді все так зручно влаштовано.
У нас народилася донька, я чесно відсиділа в декреті сама, не здаючи дитину бабусям, мені було в радість поратися з донькою, та й матеріально ми могли собі дозволити жити 3 роки лише на зарплату чоловіка.
А потім наші стосунки зі свекрухою різко зіпсувалися. Справа в тому, що до неї в квартиру переїхала її старша сестра, тітка мого чоловіка Любов Василівна.
– Дочка вийшла заміж, – пояснила Любов Василівна свій переїзд, – я молодим залишила свою квартиру. Нехай окремо живуть.
Крім дочки, у тітки чоловіка був ще й старший син. Він кудись поїхав і я одного разу поцікавилася у свекрухи, де він житиме, коли повернеться.
– Антон пише, що знайшов собі жінку і вони будуть знімати житло, – відповіла тоді моя свекруха, яка, мабуть, теж про це думала.
Більше я до цих справ не лізла: квартира не моя, а люди вони дорослі. Незабаром я вийшла на роботу, а через якийсь час я зрозуміла, що знову в очікуванні.
Приблизно в цей час в місто разом зі своєю нареченою повернувся Антон. Жити їм було ніде, і тітка впросила свою сестру, тобто мою свекруху, щоб вона на короткий час впустила молодих до себе, поки ті собі щось підшукають.
Свекруха погодилася. Її сестра переїхала до неї в кімнату, а другу віддали молодим. Природно, ні на яку роботу ніхто не влаштувався. Навіщо? Жити є десь, дві пенсіонерки отримують пенсію і на холодильнику замка немає.
Свекруха все частіше приходила до нас ночувати, бо їм там було затісно, а мені її візити зовсім не подобалися.
– Мамо, – казав чоловік. – Вистав квартирантів, це наше житло, тітка Люба залишила квартиру дочці за твій рахунок виходить?
Свекруха пояснювала, що вона не може вигнати рідну сестру і племінника з дому. Ми вирішили, що треба їй допомогти і поїхали до неї додому.
– Куди ми підемо, – буквально завила Любов Василівна, – Антон з дружиною не працюють, у моїй квартирі дочка з чоловіком та дитиною. А Віра може і до вас переїхати, якраз у своєму домі повно місця, та й твоїй дружині з дітьми допоможе.
І свекруха дивиться на мене з надією: а може, й справді, я до вас піду?
– Стоп, – кажу, – тобто, Ваша донька хоче з сім’єю жити окремо, а я маю жити зі свекрухою? Ніхто до мене в будинок не переїде, свекруха має житло. Тож вирішуйте свої проблеми не за наш рахунок.
Зрештою, ми добилися того, що Антон з нареченою виселилися від свекрухи, Любов Василівна, сильно образившись, пішла жити назад до дочки. Зі свекрухою вона не спілкується.
Ми живемо у своєму домі, у нас народився син. І свекруха свого новонародженого онука не бачила жодного разу. Вона не приходить, не дзвонить, не відчиняє двері власному синові. Вона вважає мене винною у тому, що вона тепер не спілкується з своїми родичами.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
