Ми з Василем одружилися, коли нам обом було уже під 40, в обох це був другий шлюб.
З першим чоловіком я розлучилася, бо він мені зрадив, та ще й брехав постійно. Цього простити я не могла, тому сама пішла від нього.
В шлюбі у нас була спільна донька, яка після розлучення залишилася жити зі мною.
Ми років 10, напевно, самі жили, а потім я Василя зустріла. Він, як і я, теж був розлучений, але дітей в шлюбі не мав.
Василь видався мені серйозним чоловіком, з яким не страшно було і старість провести. То ж коли він зробив мені пропозицію, я погодилася, до того ж, він дуже сподобався моїй доньці, вони відразу потоваришували.
У Василя була своя трикімнатна квартира, в якій ми стали жити.
20 років ми прожили душа в душу, я була щаслива з цим чоловіком. Він піклувався не лише про мене, але і про мою дитину.
Доньку ми разом заміж видали, весілля гарне зробили, а коли народилися у молодят дітки, то вони Василя вже дідусем називали.
Проживши з чоловіком майже 20 років, я і не підозрювала, що у нього є дочка. Все з’ясувалося лише після того, як його не стало.
В один момент Василь раптово захворів, і лікарі сказали, що надії, на даль мало. Чоловік наче це відчув, бо за день як його не стало він відкрив мені таємницю, що у нього є позашлюбна дитина. Просив мене лише про одне – не скривдити його доньку, перед якою він і так дуже завинив, і поділитися з нею спадщиною.
Виявляється, Василь розлучився з дружиною з тієї ж причини, що і я – він зрадив їй, а вона про це дізналася. А невдовзі та жінка сказала, що дитину від Василя чекає. Він не повірив, злякався, одним словом – від дитини відмовився.
Але в душі відчував, що дитина його, тому слідкував за долею дівчинки, яка була як дві краплі води схожа на нього.
Я запитала, чому він раніше мені про це не сказав, а він відповів, що йому було соромно за свій вчинок, і що він не хотів впасти в моїх очах.
Василя не стало, заповіт він не встиг залишити. Останньою його волею було те, щоб я поділилася спадщиною з його дитиною. Після нього залишилася трикімнатна квартира, в якій ми жили, машина (не дуже нова), і дача.
Я планувала, що все залишиться моїй доньці і її дітям, вже навіть пообіцяла зятю машину, а доньці квартиру, сама ж думала на дачу переїжджати, там є всі умови для життя, а мені одній тепер багато не треба.
Порушити останню волю чоловіка я не можу. Але і визначитися не можу, що я готова віддати його доньці.
Ну чому він сам це не зробив, а поклав таку відповідальність на мене?
Порадьте, що б ви зробили на моєму місці?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.