Не подумайте, що я скаржуся, але вважаю, що ситуація, яка склалася в моїй сім’ї, є дещо несправедливою. Чоловіка свого я люблю, і зовсім не хочу з ним сваритися, але і не збираюся миритися з тим, що він зробив.
У нас обох з Петром це другий шлюб, одружилися ми, коли нам було уже по 40 років, спільних дітей немає, але у мене від першого шлюбу є дочка, і в Петра з першою дружиною є дочка.
Коли ми зійшлися, наші діти були уже майже дорослими, тому Петру навіть аліменти платити не довелося.
Щоправда, дочці і дружині він залишив квартиру, в якій вони жили. Крім своїх особистих речей Петро не взяв з собою більше нічого.
Після того, як ми зійшлися, ми стали жити у мене. Будинок мій великий, місця всім вистачить. Своїй дочці Петро весь час допомагав матеріально, ніколи не було такого, що дочка щось попросила у нього, а він відмовив. Коли вона заміж виходила, ми тоді їй подарували доволі велику суму грошей.
З дочкою Петра ми і досі підтримуємо дружні стосунки, вона з чоловіком і дітьми часто приїжджає до нас в гості. Вони з моєю дочкою давно дружать теж.
Загалом прожили ми з Петром майже 20 років, нам обом нещодавно виповнилося по 60. Кілька місяців тому не стало Петрової мами, у бабусі був будинок, який вона, зрозуміло, залишила своєму сину. Я сподівалася, що з часом ми цей будинок продамо, адже гроші нам зараз дуже потрібні.
Проте Петро мене дуже здивував, він сказав, що бабусин будинок він віддає своїй рідній доньці і це не обговорюється. У них з чоловіком досі не вирішена проблема з житлом, і він хоче допомогти своїй дитині.
Таке рішення мого чоловіка мені дуже не сподобалося, я вважаю його несправедливим, адже в свій час Петро залишив дружині і дочці квартиру.
До мене він прийшов з пустими руками, весь цей час жив на всьому моєму, і справедливо було б, якби ми продали цей спадковий будинок, а гроші б витратили на свої потреби.
Та чоловік вперся, що має допомогти рідній дитині. А я вважаю, що це несправедливо. Тільки як це пояснити Петрові?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.