fbpx
Життєві історії
Про те, що чоловік має сина, Марія знала ще до весілля. Що там у них з дружиною трапилося, чоловік Марії не розповідав, та вона й не розпитувала особливо, але одного разу їй довелося забрати хлопчика до себе

Марія добре пам’ятає день, коли їй довелося вирішувати долю чужої дитини. Чоловік прийшов з роботи раніше, ніж звичайно, похмуріше хмари. Без слів Василь простяг їй конверт.

– Що трапилося?

– Люби більше нема. Без моєї згоди Богдана не можуть відправити до дитячого будинку.

Про те, що чоловік має сина, Марія знала ще до весілля. Що там у них з дружиною не зрослося, чоловік Марії не розповідав, та вона й не розпитувала особливо. Ну, було і було. Навіщо старе ворушити?

Коли Марія була на четвертому місяці, колишня несподівано приїхала з однорічним Богданом. Влаштувала розбірки, хотіла все повернути. Василь вирішив залишитися з дружиною. Марія знову його не звинувачувала: які можуть бути претензії за те, що трапилося до їхньої зустрічі? Люба подала на аліменти, батько справно їх платив, колишня не писала і не дзвонила. Вже потім вони дізналися, що жінка двічі виходила заміж, а потім її раптово не стало.

На той час у Марії з Василем було вже двоє дітей. Син Максим, трохи молодший за Богдана, і маленька Катерина, якій тільки-но виповнився рік. Другу дитину вони вирішили народити після того, як купили свій будинок. Після крихітної орендованої квартири це було таке щастя! Максим тиждень як шалений носився по кімнатах і навколо будинку.

Виховувати чужу дитину… Такої Марія, звісно, ​​не очікувала. Вона бачила цього хлопчика сім років тому і нічого про нього не знала. Який він? Що пережив? Страшно. Чи порозуміються? Чоловік багато працює, діти, вважай, повністю на ній. Всі ці думки промайнули в голові за секунди. Василь нічого не казав. Він так і сидів у передпокої. Лиця на ньому не було.

У Марії защеміло серце – вона раптом уявила, що думала б на його місці. Як би вчинила, якби сирітська доля постукала, не дай Боже, у життя її Максима? Все відразу стало на свої місця:

– Василю, звичайно, ми заберемо хлопчика до себе. Це твій син, а нашим дітям він брат. Якщо ми відмовимося, як далі житимемо? Де двоє, там і троє. Впораємося, виростимо!

За місяць Богдан приїхав. Тихий, несміливий, слухняний. Зовсім був не схожий на активного та задиристого Максима. Може, ця різниця і врятувала становище: старший брат, що раптово з’явився, на роль лідера не претендував, був слухняним і хлопчаки швидко порозумілися. А ще ситуацію завжди розряджала Катерина – маленька, гарненька, смішна. Вона, здавалося, любила весь світ.

Восени Богдан пішов у перший клас. Вчився добре, мама, мабуть, до школи його готувала. Складно було матеріально, але Василь старався як міг, пізніше Марія вийшла на роботу. Діти підросли, стали справжніми помічниками у господарстві. Словом, жили дружно, синів на своїх та чужих ніколи не ділили.

Коли Богдан поступив в університет, Марія тяжко захворіла. Довго лежала у лікарні. Страшно було, але сумувати вона собі не дозволяла: думала про дітей, які ще не встали на ноги, і твердо вірила, що одужає заради них. Хотіла побачити синів та доньку дорослими, щасливими та обов’язково дочекатися онуків. А ось Василя це лихо зламало. Почав заглядати у чарку.

У свої вісімнадцять Богдан став опорою сім’ї. Перевівся на заочне, влаштувався працювати. І найбільше підтримував маму: майже кожен день приходив до лікарні, читав їй уголос, розпитував, як готувати те, що люблять Максим та Катерина, потім приносив їй на пробу.

Марія одужала. Відносини з чоловіком зіпсувалися, пробачити йому слабкості та зради у важкі для неї дні вона не змогла. Добре, що будинок великий – живуть як сусіди. Василь намагається зав’язати, але періодично повертається до старого.

А рік тому Богдан привів у хату невістку. Життя триває. І незабаром по будинку почнуть бігати онуки – нещодавно молодята дізналися, що чекають на двійнят.

Щодня Марія дякує Богові за старшого сина і вірить, що жива лише завдяки тому, що колись знайшла у своєму серці місце для чужої дитини.

Фото з інтернету.

You cannot copy content of this page