– Я останнім часом свого Олександра не впізнаю! – розповідає про чоловіка сорокарічна Ірина. – Все йому не те і не так! Ходить сумний, мовчазний, з Нового року вже такий. Заявив тут мені, уявляєш – відчуваю, каже, я вам потрібен тільки через гроші! Я ледве стрималася, щоб не ляпнути – звичайно, через гроші, міг би і сам здогадатися. Троє дітей в сім’ї, я їх тепер одна маю піднімати?!
… Ірина виходила заміж сімнадцять років тому за Олександра по великій любові, і не тільки з цієї причини: вже через кілька місяців після весілля у них народилася перша дитина. Молодий чоловік, засукавши рукава, набрав підробітків і взявся за забезпечення сім’ї. Ірина створила йому всі умови: повністю взяла на себе дитину і побут.
– Я не тільки готувала, прибирала і колихала сина ночами, – розповідає вона. – Але і розетки прикручувати, люстру вішала, крани ремонтувала, всі проблеми вирішувала по можливості сама. Чоловіка не обтяжувала нічим. Удома він тільки відпочивав!
Згодом батьки допомогли їм купити квартиру, стало простіше. Олександр працював тепер уже без підробітків, на одному місці, але з ранку до ночі. Виходив з дому рано, приходив пізно. Народилася донька, потім – так вийшло – майже відразу ж ще один син. Поки діти були маленькі, Ірина була повністю зайняти ними. Садочки, дитячі майданчики, поліклініки, школа, гуртки.
– Напевно, я сама винна в тому, що чоловік тепер відчуває себе непотрібним в родині! – зітхає Ірина. – З самого початку взяла все на себе і тягну, всі проблеми вирішую одна. У вихідні забирала дітей і йшла на вулицю – щоб чоловік після роботи поспав, йому ж треба відпочити. Вечорами казала дітям – тато втомився, відчепіться від нього, не заважайте, ідіть до себе. Гуляти, в кіно, на майданчик – завжди тільки я.
Зараз дітям сімнадцять, дванадцять і одинадцять років, і з батьком у них, по суті, ніяких відносин. Він не уявляє, про що з ними говорити, що взагалі можна запитати, як провести час. Практично чужі люди.
Кілька років тому Ірина вийшла на роботу, але заробляє небагато. На ній, як і раніше весь побут сім’ї – магазини, готування, школа, прання-прибирання, а також дрібний ремонт. Олександр не робить вдома нічого. Прийде з роботи, поїсть – і в інтернет.
– Переписується там про те, що в сім’ї його ніхто не любить! – зітхає Ірина. – Я сама якось бачила. Каже, я для своєї родини, як ходячий гаманець.
Особливих почуттів до Олександра Ірина давно вже не відчуває, але про розлучення, навіть гіпотетично, не хоче і думати. Нехай спочатку допоможе підняти дітей, а потім видно буде – якщо захоче йти, нехай іде. Аліменти проблему не вирішать. Он, на старшого, якщо що, аліменти платити залишилося всього нічого, а справжні витрати з ним тільки починаються: на майбутній рік треба кудись вступати, вчитися, потім вирішувати щось з армією.
А там і молодші підростуть. На дітей треба багато грошей, тому відпускати чоловіка Ірина найближчим часом не збирається. Вона щиро вважає, що не збиралася робити чоловіка “тільки гаманцем», він сам став таким. Треба було з самого початку спілкуватися з дітьми, будувати відносини, знаходити спільні теми і інтереси. Тож тепер нехай платить за це.
Фото ілюстративне – ibra.com.
