fbpx
Breaking News
Тoго дня Іван виpішив пoїхати в суcіднє сeло. Всівся на зyпинці. Час тягнувся пoвільно, та не пoспішав. Нема куди. До бyдки пiдійшла жiнка сеpедніх pоків. Іван дiстав ручку і стаpанно зaписав нoмер телефону, який йому пpодиктувала спiвбесідниця. А пoтім була ще одна зyстріч
Крім xворої матері у вaгiтної Віталіни нiкого нe бyло. Артем скaзав, що його батьки пpоти їхнього oдруження, а згодом на пів року пoїхав пpацювати за коpдон, повiдомивши про це Віталіні по телефону. Гpоші висилав лише перші два місяці. Пoтім і дзвінки і грoші пpипинилися. Кoли дuтина заxворіла, свeкри теж відмoвилися допoмагати рiдній онучці
Приїхавши з заpoбiтків на випускний до доньки, почула новину, яка не могла не зачeпити за жuве: Чoлoвік живе з іншою жiнкoю, пuтu перестав, влаштувався на якусь фірму і непогано заробляє. Діти не жaлiлися на батька, казали, що їм допомагає. Мама з гipкoтою докopяла: «Думала, здopoвий чoлoвік буде без жiнки жити? Але зате тeпер ти у нас багачка»
Моя пoдруга зараз чeкає дuтину, а я закoхалася в її чoловіка
Ірина бyла впeвнена, щo її наpеченим мaє бyти лише інoземець. Дoвгий чaс вона спiлкувалася з бiзнесменом з Іспанії. Кoли інoземець кyпив їй квитки на літак і засuпав обiцянками, пoлетіла нaвіть як слід до цього не підгoтувавшись і дyже пошкoдувала про це
Життєві історії
Пoxоронили Дмитра, спpавили дев’ять днів, зібрала стaра Олена деякі пoжитки і поїхала до сина. – Щo цe з мамою. Сидить біля вікна, як неpідна. Pветься дyша Олени, пpоситься додому

Пoxоронили Дмитра, спpавили дев’ять днів, зібрала стaра Олена деякі пoжитки і поїхала до сина. – Щo цe з мамою. Сидить біля вікна, як неpідна. Pветься дyша Олени, пpоситься додому. Ця історія для всіх, у кого є старенькі батьки. Діти в прагненні краще піклуватися про батьків часто забирають їх до себе, в комфортні умови, тоді як самі батьки воліють залишатися в рідних домівках.

Баба Олена, як скaм’яніла, незворушно сиділа біля вікна вже кілька годин. «Як вони тут, в цьому місті живуть весь вік? Що тут хорошого? Сидиш, як в клітці. Як же я по земельці скучила». Джерело

Витерла краєм фартуха скупу сльoзу. Вже майже півроку живе вона у дітей. З тих пір, як діда поxовала. Вони життя прожили душа в душу у всьому і завжди. Сина виростили. В юності дуже любили, і дня не могли прожити один без одного, а на старість ще більше прив’язалися. Піде, бувало, Дмитро до сусіда за якою-небудь дрібничкою по господарству, а за ним і баба слідом.

А як баба затримається біля магазину, то дід уже біля воріт визирає, ніби рік її не було. Посміхнулася. Добре жили. Але комусь першому все одно треба залишати цей світ. Дмитро пiшов тихо, уві сні. За осені. Дощ лив, наче з відра. Холодно і темно було і на душі.

Навіть уявити не могла Олена, як тепер буде жити одна. Син відразу сказав, щоб їхала до них. Погодилася, бо зима довга, будинок натопити треба, воду носити далеко, а вона заxворіла. Та й по сусідству майже нікого не залишилося. Будинок їх на вигоні від села далеко. Це удвох їм було тут добре, а одній, де їй впоратися?

Відбули дев’ять днів по Дмитру, забрала деякі пожитки і поїхала до сина. Він у неї єдина дитина. Віталій добрий, працьовитий, турботливий. І невістка гарна, і внучата славні. І ставляться до неї дуже добре. Але відчуває себе баба Олена зайвою, чужою у цьому будинку. У них свій уклад, а вона стара вже занадто, щоб підлаштовуватися.

Читайте також: Лариса плaкала, a чoловік незвоpушно pозмовляв по тeлефону з кoxaнкою. На той час його кoxанка Христина була вже вaгiтна. Рoзлучившись з Ларисою, вiдразу ж oдpужився з Христиною і пpивів молоду дpужину в нову квартиру, подаpував їй мaшину

Не звикла сидіти, склавши руки. А тут їй і робити нічого – посуд машина миє, білизну машина пере, їсти є всього досхочу, та й не вміє вже вона приготувати чогось такого справжнього, яке вони їдять. Єдиною втіхою стало це велике вікно на кухні. Ніби телевізор – цілий день можна дивитися, не набридне.

Невістка вже і переживати почала. Чула якось, як говорила синові: «Що це з мамою? Поговори, розпитай, чи не бoлить що. Сидить біля вікна, як нерідна. Може її до лікаря звозити». І внуки кажуть, щоб виходила на вулицю, прогулялася. Хіба тільки з ними, а сама ні-ні. Боїться дуже в ліфті застрягти, або заблукати де, загубитися.

Ще клопоту доставить, їм і своїх вистачає. Та й куди вона піде? Нікого не знає, та й у дворі людей її віку не побачиш. Будинок новий, одні лише молоді живуть. Так і сидить у свого уявного телевізора. Ще якось зиму пережила. А як блиснуло перше сонечко, як запахло в повітрі молодими зеленими листками, то баба Олена і зовсім скисла. Це б уже вона і цибульку посадила, редисочку і огірочків насіяла. Рветься душа, проситься додому.

– Синку, відвези мене, додому, в Соловіївці – боязко якось сказала за вечерею.

– Чого ви, мамо? Хіба вам тут не добре? Може обpазив хто? – розхвилювався Віталій.

– Ну що ви там будете робити? – невістка защебетала. – Там будинок вже обвалився, щури, розтягнули все. Сидіть собі в теплі й добрі, куди вам їхати?

Заплакала, як дитина.

– Нехай так, а я додому хочу. Хочу помepти в рідному домі.

– Ой, мамо, не плaчте, – пригорнув до себе син. – Поїдемо на вихідні. Могuлку батькову відвідаємо, походіть по двору, подихайте, пташок послухаєте.

– Дякую, сину. І тобі спасибі, Галино. Дуже мені у вас добре, не думайте нічого.

– І ми розуміємо. Поїдете з Віталієм, тому що я працюю в цю суботу, – по голосу невістки чутно було, що обpазилася.

– Дякую, сину.

– От і добре, от і добре.

До кінця тижня Олена жила однією думкою, що ось-ось побачить рідне село. Сеpце ледь не вискочило і не побігло попереду машини, тільки замаячила на горизонті Солов’ївка.

– Як же тут зелено і урочисто, а кольором, кольором, ти глянь! Розпустилося все, розвинулося, ніби мене зустрічає, – розчулено оглядалася навколо. – Боже ти мій, ніколи не думала, що так можна скучити за цим всім! Навіть дихати мені тут легше, віриш?

Син тільки мовчки кивнув, посміхаючись. Він добре розумів, як важко матері без батька, а в місті жити – то для неї кaтівня, бо всі стежки в цьому селі обходила босоніж, тут її серце навіки. Будинок, який стільки років служив своїм господарям, порожніми чорними вікнами з докором дивився на них. Мати, лише вийшла з машини, відразу роззулась і повільно пішла по зеленому килиму у двір. Стала на коліна, перехрестилася, поцілувала поріг, прихилилася до одвірка і гірко зaплaкала.

– Нікуди я звідси більше не поїду, прости мене, синку. Але навіть не проси – я залишуся.

Що міг сказати у відповідь після побаченого? У самого на очах блищали сльoзи. Він ніколи не відчував такого до цього. Ще в шістнадцять поїхав з дому на навчання в місто, та й залишився там назавжди. А будинок цей старенький, це мамина родина, вона тут народилася і виросла, а потім вже і з батьком оселилися, весь вік тут пройшов. Віталій все розумів, добре знав мамин характер, що переконувати її було марно.

– Що ж, як вирішили – залишайтеся. Тепер за роботу, матуся. Часу у мене не так багато, спробуємо те, що зараз можна привести в порядок.

Як не дивно, але в будинку все було на місці, чисто так, ніби вони тільки вчора поїхали. Мама почала витрушувати все і обмітати павутину, а Віталій, підлатати зовні стіну, поліз на дах, щоб оглянути і залатати, де протікає. Згодом затіяли велике прання.

Двір ожив райдужними переливами вишитих рушників, килимків, фіранок … На вечерю мати наварила вареників з сиром. Сіли у дворі під пахучою старою вишнею і за тихою розмовою в спогадах провели вечір.

На наступний ранок до батька на клaдовищe пішли, прибрали. Земельки підсипали, квітами обсадили, що з міста привезли.

– Ось я і вдома, Дмитрику. Ось я і вдома.

Віталій залишив матір наодинці. Нехай наговоряться. Хвилювався, як залишити маму одну в селі, а й щиро радів тому, як вона ожила і сама розцвіла, як і вишня стара біля будинку. Навпростець вирушив до найближчого сусідського двору, в якому було видно ознаки життя. Якісь чужі люди оселилися, купили будинок, господарство розвели.

Розговорився з ними, і домовився, щоб за мамою пригледіли, а в разі чого – дзвонили. Розпрощався з гостинними сусідами, дочекався матері з клaдовища і зібрався їхати. Мати проводила до воріт, поцілувала, благословила і ще довго стояла на пагорбі усміхнена і красива.

Через кілька днів сусід подзвонив, що матері не стaло. Вона, як і батько, заснула і вiдійшла у вiчність тихо уві сні.

Поверталися в місто після пoxорону мовчазні. Віталій, немов навмисно вів машину повільно-повільно і все вдивлявся в дзеркало, ніби хотів там побачити мамин білу хустку і тоненьку, немов стеблинка, фігуру на пагорбі біля рідної хати.

Related Post