fbpx
Breaking News
Шеф дoзволив пoвернутися з відpядження на один день швuдше. Ані  я хoтів зpобити сюpприз, тому нiчого їй не скaзав. Зaйшовши в під’їзд, у нас 3-поверховий будинок, я пoчув деякі спецuфічні звyки. Я рiзко встaвив ключі в зaмок і ввіpвася в кваpтиру. Я був гoтовий до всьoго, але тaкого чeкати не мiг
Через 6 років мені пoдзвонив незнaйомий номер. Це була Віка. Попpосила зустpітися. Вона нe була вже тією стpункою кpасунею, яка забpала від мене наpеченого. Те, що вона мені рoзповіла, шoкувало мене
Цi пари знаків Зодіаку нiкoли щacливими у шлюбі не бyдуть! Ні грошей, ні кoхaння, ні достатку! Нeщaсні батьки – нeщaсні діти!
Люська дaвно кuнула оком на пpистойного мyжика біля їхнього дворового магазинчика, тому дyже швидко замaнила його до сeбе. У тoй вечiр Костя поспaв зовсім недoвго. Прoходячи повз вiтальню, почув пpиглушені гoлоси. “О, у нас гoсті!” – пpомайнула в голові дyмка, і він вiдкрив двері. Те, щo там пoбачив, шoкувало його і на мить вiдібрало мoву. На дuвані сидів його сuн, його Сашко і гoйдав на кoлінах Люську
Наталя не кpивила дyшею – у Толику її найперше цiкавили грoші. Кoли Саша запuтав її, звiдки у неї нoві пpикраси – так і відпoвіла: “Кoханець подaрував, ти ж нe мoжеш!”. Чoловік пiшов. Кoли зустріла його через кілька років – oніміла: перед нею стояв її чоловік Саша. Вишyканий костюм, зoлоті запонки на рукавах, в руках – дорога мобілка
Життєві історії
Поверталась додому в переповненій маршрутці. Душа не лежала. Йшов проливний дощ. Я сиділа вся в своїх думках, в черговий раз прокручуючи в голові сьогоднішній день. Проблеми, поточні справи, турботи… І раптом,  відчула на собі пронизливий погляд

Я їхала втомлена в переповненій маршрутці додому. Душа не лежала. Йшов проливний дощ. Не люблю маршрутки, але таксі всі роз’їхалися. За матеріалами

Був вибір: або промокнути остаточно і замерзнути, або ця маршрутка.

У маршрутці було тихо. Ніхто не розмовляв. Хтось сидів понуро опустивши голову з затиснутою мокрою парасолькою в руках, хтось сумно дивився в запотівше віконце, намагаючись крізь дощ хоч що-небудь розгледіти.

Всі ми тут опинилися вимушено і не через особливе бажання. Та ще цей противний дощ …

Я сиділа вся в своїх думках, в черговий раз прокручуючи в голові сьогоднішній день. Проблеми, поточні справи, турботи …

І раптом, я відчула на собі пронизливий погляд. Я піднімаю очі, а на мене в упор дивиться дитина, хлопчик, року півтора, небесного кольору очима.

Читайте також:КАРТОПЛЯ «БУЛАНЖЕР»: ЗА ЦUМ ФРАНЦУЗЬКИМ РЕЦЕПТОМ МOЯ СЕСТРА ПРИГOТУВАЛА КАРТОПЛЮ НА ВИХІДНІ. ДIВЧАТКА, ЦЕ СМАКОТА НЕЙМOВІРНА!

Він зрадів, що зловив мій погляд, і посміхнувся. Просто посміхнувся, що я на нього подивилася. І його личко стало при цьому таким щасливим, що я не змогла не посміхнутися йому у відповідь.

І так було добре в цей момент дивитися на нього і ні про що не думати. Нібито важкий вантаж скинули з плечей. Стало легко і вільно на душі.

А малюк продовжив свою гру, сидячи на руках у мами. Він поступово намагався зловити погляд кого-небудь з пасажирів маршрутки, і посміхнутися у відповідь. І люди відповідали йому. Дивились і посміхалися.

І вже енергетика цього усміхненого хлопчика розливалася своїм сонячним світлом по всій маршрутці. Пасажири немов ожили, погляди потеплішали.

Ця дитина, немов «п’ятий елемент» зуміла всіх зігріти своєю посмішкою і поглядом.

Але, ось вже моя зупинка. І знову довелося вийти під цей холодний дощ. Але він вже не засмучував. Нехай йде. У природи ж немає поганої погоди? Чи не правда?

Related Post