fbpx
Притча
Пoтyжна Притча про Таємницю Раю, яку мають прочитати усі, щоб змінитися назавжди

Потудна Притча про Таємницю Раю, яку мають прочитати усі, щоб змінитися назавжди

Здоровенний та не надто чемний козарлюга прийшов до низенького монаха і каже:

– Монаше, скажи мені, що таке пекло, а що – небо?

Монах поглянув на дужого воїна і зневажливо відповів:

Читайте також: Вчора чоловік знову прийшов n’яний і їй довелося допізна ходити в садку під вікнами, чекаючи, поки він засне. Доросла донька вийшла заміж за поляка і тепер мешкає у Польщі, до матері їм діла немає. А сталося стpашне

– Сказати тобі, що таке – небо і пекло? Я не можу тобі цього пояснити. Ти – брудний і смepдиш. Ти – ганьба козаків. Геть від мене! Не можу терпіти тебе!

Козак розлютився, почав тремтіти. Його лице так почервоніло від гніву, що не міг і слова промовити. Витягнув шаблю і підніс її, щоб yбuти монаха.

– Це – пекло, – прошепотів спокійно монах.

Воїн знітився. Скільки ж співчуття і жepтовності було в тому малому монахові, який ризикував власним життям, щоб пояснити йому, що таке пекло! Поволі він опустив шаблю. Відчув спокій і вдячність – його лице проясніло.

– Це є небо, – прошепотів спокійно монах.

Проживши довге і героїчне життя, один відважний козак потрапив до раю. Але йому було дуже цікаво подивитися на пекло, і ангел задовольнив його бажання.

Запорожець опинився на дуже великій галявині, посередині якої стояла смачна пахуча страва. Але ті, що сиділи навколо столу, були бліді, худі, майже скeлети… Вони викликали жаль і співчуття.

– Як це можливо? – спитав козак у провідника. – Адже перед ними стоїть страва!

– Дивись: усі, що приходять сюди, одержують ложки, але вони дуже довгі, і їх треба тримати за кінець щоб дістати їжу.

Тільки так можна дістати їжу. Козак здригнувся від жaху. Страшна кара для тих бідолах: які б зусилля вони не робили, не могли донести до рота ані крихти.

Він не хотів уже більше це споглядати і попросив повернутися до раю.

Але там також на нього чекала несподіванка: він побачив велику галявину, таку саму, як у пеклі. На ній було безліч людей, а посередині – смачна і пахуча страва.

Люди також мали ложки (півтораметрові), і треба було тримати їх за кінець, щоб дістати їжу.

Та була одна особливість: люди, що сиділи навколо столу, були веселі, ситі, здорові.

– Як таке може бути? – спитав козак.

Ангел посміхнувся і пояснив:

– У пеклі всі хочуть брати їжу для себе, бо так робили все своє життя. Тут – навпаки: кожний бере їжу не для себе, а дає її іншим.

Небо і пекло – в твоїх руках. Сьогодні й щодня.

You cannot copy content of this page