– Такою засмученою Ірину Дмитрівну я ще не бачила жодного разу. Прийшла на роботу, а на ній лиця немає, – розповідає про колегу сорокарічна Марина. – Ми, зрозуміло, запитуємо – що сталося? А вона – дівчата, уявляєте, покупці на квартиру знайшлися, подзвонили вранці – будуть брати. Я, каже, думала, що продавати ще довго будемо, а тут місяця не минуло, і вже все. А я навіть собі не уявляю, як покину дім, в якому прожила стільки років.
Колезі, Ірині Дмитрівні, 57 років, і майже 25 років вона прожила в двокімнатній квартирі в центрі міста. Квартиру свою жінка дуже любить, її все в ній влаштовує. І район прекрасний, і будинок, і сусіди. У цій квартирі виросла дочка Ірина, тут вони довгі роки були щасливі з чоловіком. Тепер чоловіка немає, дочка вийшла заміж, але вони і зараз живуть разом, тільки вже з зятем.
– Ми їй відразу говорили – не пускайте їх до себе, молоді повинні жити окремо! – розповідає колега Марина. – А вона – яке, мовляв, я маю право не пускати, половина квартири за документами належить дочці.
Зять з’явився в квартирі три роки тому, і донедавна теща нормально уживалася з молодими. Тісно, звичайно, було, але терпимо. Ірина Дмитрівна, за її словами, намагалася не заважати дочці і її чоловікові, навіть на кухню ходила тоді, коли вдома нікого не було, вже не кажучи про те, що в сім’ю не лізла, порад не давала, готувала на всіх, причому те, що любить зять.
Але тепер молоді чекають дитину, і в зв’язку з цим вирішили з матір’ю роз’їхатися і жити вже окремо. Благо, можливість для цього є. Так, район доведеться змінити, і жити не в центрі, подалі. Але за великим рахунком, яка різниця? І нову квартиру жінці вибрали поруч, щоб могла ходити в гості, допомагати їм з онуками. Жити поруч, але все ж окремо, щоб не набриднути один одному.
Дочка з зятем активно займаються продажем і купівлею, мати мовчки з усім погоджується, а сама на роботі плаче кожен день! – розповідає колега Марина. – Ми з дівчатами її втішаємо, а вона одна твердить – не хочу переїжджати! Тут все моє життя!
– Дочка речі збирає в коробки, говорить – мамо, потрібно терміново тобі підібрати варіант, у нас час підтискає, нам квартиру цю звільняти треба.
Але Ірина Дмитрівна тільки махає рукою – купуйте що хочете, їдьте і дивіться без мене, я не хочу, втомилася, не буду, мені все одно! Куди скажете, туди і переїду.
На роботі у Ірини Дмитрівни багато колег засуджують дочку – не можна так з матір’ю, мовляв! По-хорошому, це дочка з чоловіком повинні піти з батьківської квартири з валізою, і заробляти на своє житло самостійно. Але виганяти матір з насидженого місця, з будинку, до якого лежить її душа – непорядно.
Донька нічого такого в своїх діях не бачить. На її частку можна купити повноцінне житло без доплат, і мати при цьому без квартири не залишиться. Так радіти треба, що вони можуть спокійно роз’їхатися і не заважати один одному! Ірина з чоловіком всі клопоти і витрати по пошуку квартир і переїзду взяли на себе. І покупця знайшли, і варіант квартири для матері підбирають, і речі донька збирає сама.
Навіть готові навіть зробити матері в обраній квартирі косметичний ремонт, шпалери поклеїти, лінолеум на підлогу покласти, побілити стелю, перевезти їй речі, все, що вона захоче. То чим мама може ще бути незадоволена?
Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.