Поки я була більше року в Чехії, мама моя на мою рідну сестру хату свою переписала.
Зараз я живу тут, але розумію, що свого житла в мене немає. Прикро, бо ситуація дуже складна.
Минулої весни я до своєї подруги поїхала в Прагу. Хоч у нас на Вінниччині спокійно було, в порівнянні з іншими містами, але я тривожилася дуже.
Оксана в Празі з чоловіком та донькою вже 7 років живе, квартиру там має, взяли в кредит.
Тому вона мені 24 любого сама відразу в обід подзвонила, сказала приїжджай до мене, я чекаю.
Я відмовилася, їхати не хотілося за кордон, сподівалася, що скоро все владнається і в Україні все добре буде. Але, на жаль, так не склалося.
Оксана довго мене вмовляла:
– Подумай про спокій дітей, не сиди вдома. Діти головне зараз. Що тебе тримає в тому селі? Робота, за яку ти отримуєш 6 тисяч гривень? Їдь сюди, поживеш трішки в мене, я допоможу тобі.
Я з чоловіком розлучилася давно, жила з мамою в її невеличкій хаті. До мами я повернулася після розлучення, адже будинок, в якому жила в шлюбі, належав чоловікові.
Тому я залишила все, мама сама сказала, щоб я не сумнівалася і їхала за кордон, взяла дітей і поїхала.
Важко було на чужині, хоча місто Прага дуже красиве.
Та я людина домашня, мене місто втомлює, а ще й чужина, ще й так важко усім українцям у нашій країні, я всі дні думала про це.
Подруга, так як в неї трикімнатна квартира, виділила нам кімнату одну.
Дітей влаштувала у школу, мене на роботу. Непогано мені жилося, якби не туга за домом.
Я трохи заробляла, стала відкладати гроші для себе й дітей на майбутнє.
Закінчився навчальний рік в школі і мене з дітьми так потягнула в Україну, я просто мріяла кожного дня, як повернуся додому.
Ми повернулися додому 2 тижня тому. Діти щасливі, я аж розплакалася на кордоні, як тільки побачила потяг Укрзалізниці.
Та виявилося, що за цей час, поки ми були за кордоном, мама моя на мою рідну сестру, яка в місті живе, хату свою переписала.
Мовляв думала, що я залишуся за кордоном, бо там добре мені, а сестрі доведеться її доглядати. Тому, поки при розумі, вирішила хату віддати сестрі.
Я пояснювала мамі, що це не правильно, адже я ніколи не казала, що залишуся і навіть не думала про це.
Та пізно вже, адже папери усі на сестрі.
Мама спокійно каже, нічого ж не змінилося, живи собі й далі.
І сестра зателефонувала:
– Не мороч мамі голову. Живи собі, як раніше, тебе ж не виганяє ніхто. Хата й досі нам усім належить, просто документи на мені, мама ж сама так вирішила.
Я тепер й не знаю, що робити. Маю 5 тисяч євро зароблених. Але хіба вони виручать мене?
Рідні кажуть живи – не зважай ні на кого. Але як же так? А як мами не стане, сестра ж зможе вигнали мене, хоча зрозуміло, що мені доведеться за нею доглядати, адже ми разом живемо й мама зараз на мені.
На маму не ображаюся, їй 71. Але як сестра могла так вчинити? Чому вона так повелась?
Фото ілюстративне.
