fbpx
Життєві історії
Поки ми збирали гроші на своє житло, свекруха запросила нас пожити у неї. – Ой, як добре, – сказала мама Андрія в перший же місяць, коли ми оплатили дві третини комуналки за її квартиру і вручили солідну суму на харчування та господарство, – я і знала, що всім разом буде легше і простіше. Ось на рахунок легше і простіше – сумніваюся. Незатишно я себе відчувала. Приготую їжу – Анна Богданівна обов’язково все розкритикує. У квартирі приберу – чіпляється, не так пропилососила, не так помила

Одружилися ми з Андрієм три роки тому, нам по 26 років тоді було, вчилися разом, два роки зустрічалися, потім одружилися.

– Живіть у мене, – запропонувала тоді Анна Богданівна, мама мого чоловіка, – ну навіщо вам знімати квартиру? У мене ж трикімнатна квартира, а на зніманні чи багато ви грошей зберете, щоб взяти кредит?

У Андрія старша сестра є, вона заміжня, живе в іншому місті, так що продавати або розмінювати квартиру Анни Богданівни було не можна: часткова власність на трьох.

– Віра поки свого житла не має, – пояснила свекруха.

Каюсь, піддалася на вмовляння і солодкі промови, та й розуміла, що мама Андрія має рацію: за чужу квартиру платити – на свою не накопичити. Андрій тоді добре заробляв, у мене виходило трохи менше, але за сукупністю – нормально.

– Ось і добре, – сказала моя мама, – будете потихеньку відкладати, тільки на комуналку та харчування треба б складатися, не за рахунок же свахи жити.

Моя мама живе в двокімнатній квартирі, з моїм вітчимом і молодшою ​​сестрою. Так що варіант життя у моїх батьків не розглядалося, та й Анна Богданівна так вмовляла.

– Ой, як добре, – сказала мама Андрія в перший же місяць, коли ми оплатили дві третини комуналки за її квартиру і вручили солідну суму на харчування та господарство, – я і знала, що всім разом буде легше і простіше.

Ось на рахунок легше і простіше – сумніваюся. Незатишно я себе відчувала. Приготую їжу – Анна Богданівна обов’язково все розкритикує. У квартирі приберу – чіпляється, не так пропилососила, не так помила.

Давай підемо на квартиру, – просила я чоловіка через півроку, – я не можу тут. Зовсім не можу.

І Андрій майже здався, ми навіть варіант відповідний знайшли, але тут з’ясувалося, що я чекаю дитину.

– Ну куди ви зараз підете? – заголосила Анна Богданівна. – Скоро ти в декрет, а Андрій на роботі надірватися має чи що, щоб сім’ю прогодувати, та ще й за квартиру заплатити?

Ми залишилися. Потім стало не до того: у нас син народився. Обстановка кращою не стала, я просто якось менше почала помічати причіпки свекрухи і її вічне ниття. Але тут інші проблеми навалилися – матеріальні.

– Нам зарплату урізали, – відводячи очі зізнався мені чоловік, коли нашому синові було чотири місяці, – тому тепер буду приносити менше грошей.

У мене були виплати, але все одно стало важче. Я вже почала нити, щоб шукав іншу роботу:

– Виповниться дитині півтора року, на що жити будемо? – горювала я. – І так тільки на памперси і речі для малюка залишається.

Андрій посилався на те, що зараз всюди важко, беруть на роботу неохоче, та й він все ж сподівався на покращення справ в компанії. Ніде правди діти, я почала Анну Богданівну просити, щоб мені вийти на роботу, а їй сісти на пенсію.

– Ми тоді повністю візьмемо на себе комуналку і харчування, – говорила я свекрусі, – ну у нас же копійки залишаються, ні відкласти, ні одягнутися.

Я не планую на пенсію поки, – такою була відповідь мами чоловіка, – чим вам погано? Одягатися? А куди тобі в декреті одягатися? А у Андрія все є.

В той день Анна Богданівна замкнути свою кімнату просто забула, і наш син заповз в бабусину кімнату, він у неї з тумбочки папери якісь витягнув.

Що це? Я аж на підлогу присіла, коли впізнала почерк чоловіка! Це була купка розписок Андрія на ім’я мами. Мій чоловік платив власній матері щомісяця за оренду кімнати, в якій ми жили! Це крім харчування і комуналки.

– Так нам би знімне житло дешевше обійшлося, – волала я на Андрія, – нормально так? Зарплату тобі урізали?

– Він живе безкоштовно, – втрутилася свекруха, – це він за твоє і вашого сина проживання платив. А що такого? Ти ж мріяла піти на знімання, ось, вважай, що ви знімали квартиру.

– На зніманні, мені за мої гроші, – кажу, – ніхто б мені не вказував, як жити. А ти, кажу чоовікові, що мовчиш? Як совісті вистачало брехати дружині?

– Мама обіцяла нам потім ці гроші віддати на квартиру, – виправдовувався чоловік.

– Не пам’ятаю такого, – заявила мама, – це моя подушка безпеки, на старість. Ти і Віра можете в будь-який момент зажадати продати квартиру і гроші розділити. Що я тоді робитиму?

– Ось ніколи такої думки не було, – розлютився мій чоловік, – а тепер і думаю, що це хороший вихід. І квартиру ми з дружиною візьмемо і від тебе будемо подалі.

Звичайно, Андрій не зажадає продати квартиру, це ж його мати. Але ми пішли. Два тижні у моїх перекантуватися, спасибі мамі, вітчиму, сестрі, що терпіли нас.

Як ми викрутилися?

Бабуся моєї сестри і мати вітчима погодилася сидіти з нашим сином за оплату комуналки. Ми квартиру зняли, Андрій на другу роботу пішов, я – на своє місце вийшла. Збираємо гроші, скоро кредит розраховуємо взяти.

Фото ілюстративне – banka.varenie.

You cannot copy content of this page