– Краще б ти, мамо, не приїжджала. Якщо Олег піде від мене, я тобі цього не пробачу, – каже мені моя донька Ліля.
Вона заміж зібралася, а я приїхала, щоб з майбутнім зятем познайомитися, та й організацією весілля зайнятися. У нас родина велика, і вони не зрозуміють, якщо я, мама-заробітчанка, своїй єдиній доньці велике весілля не зроблю.
В Іспанії я вже майже 10 років, і за цей час я вже встигла квартиру собі купити. Тепер ще грошей назбирала, от якраз буде доньці на весілля.
Її нареченого я бачила кілька разів, ми з донькою говорили по відеозв’язку, а він був поруч. Олег мені на перший погляд сподобався. Для мене було важливо те, що він любить мою доньку, а все інше не мало значення, бо я, як і кожна мама, мрію про щастя своєї дитини.
Поки мене не було, донька переїхала в нашу нову квартиру, і я не мала нічого проти. Виявляється, що останніх кілька місяців і майбутній зять вже там з нею живе, але мені нічого про це вони не говорили, я приїхала, і сама все побачила.
Квартира двокімнатна, тому я сказала, що поки вони не одружені, то мають жити окремо, принаймні, на той час, поки я вдома, бо жити в одній квартирі з чужою поки-що людиною, щось мені зовсім не хочеться.
Олег зібрав свої речі і повернувся додому. Ліля бачу ходить надута, злиться на мене за те, що я її нареченого з дому виганяю. Я їй пояснюю, що це не так, але вона мене слухати не хоче.
– Добре, – кажу, – клич свого нареченого і його батьків, будемо вирішувати, що робити далі.
Донька зраділа, і вже в суботу майбутні свати були у мене. Я готувалася до їхнього приходу, накрила стіл, щоб справити гарне враження на без п’яти хвилин родичів.
Та вже з перших хвилин нашого знайомства я зрозуміла, що домовитись хоч про щось з цими людьми мені не вдасться.
Сват відразу почав говорити про квартиру. Він вважає, що молодята мають жити тут, в новій квартирі.
– А чому тут, в новій? – питаю. – У мене ще є стара. Пасувало б їм з меншого починати, щоб рухатися далі. А якщо їм відразу дати все готове, то вони і не захочуть старатися, – кажу.
– Перший раз бачу таку заробітчанку, яка не для дитини, а для себе квартиру купила, – каже сват. – Не добре все це якось виходить.
А потім каже до своєї дружини, що їм пора вже йти. Встали з-за столу, і пішли. Ми навіть не встигли про весілля поговорити.
Але в коридорі я почула, як сват ще додав, що я стіл бідненько накрила, бо не було що їсти.
Я і справді зробила такий лайтовий варіант, оливки, прошуто, сир, горішки, бутерброди були і рибу я запекла. А сват чекав напевно на олів’є і голубці, і щоб страви на столі стояли в два шари, от тоді це добре.
Та я за кордоном побачила, що ніхто так як ми на стіл не накладає, навіть на великі свята, тому я вирішила, що теж зроблю так само, та моїм майбутнім сватам це не сподобалося.
Тепер моя донька зі мною розмовляти не хоче, каже, що я все зіпсувала.
– І що ти собі думала, мамо? Оливками гостей здивувати? Соромно мені перед батьками Олегами, поки тебе не було, то його мама завжди мене чимось смачненьким пригощала.
Напевно, я вже відвикла від такого. Та й слова доньки для мене є неприємними. І сват, який вважає, що я маю нову квартиру молодятам віддати. Щось я в цьому вирії подій вже зовсім заплуталася.
От що мені зараз робити? Боюся, що зовсім зіпсую стосунки з донькою. Зараз у мене єдине бажання – залишити їх в спокої, а самій на роботу в Іспанію повернутися.
Та розумію, що це не вихід, бо треба прийняти якесь рішення – і щодо весілля, і щодо квартири. Але яке? Порадьте, може збоку видніше.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
