З Вікторією ми дружили з дитинства, і я в ній була впевнена, як в собі. Вона мені була більше, ніж просто подруга, я вважала її сестрою.

Я росла в повній і доволі забезпеченій родині. А мою подругу ростила одна мама, і жили вони дуже скромно.

Мої батьки чим могли допомагали їй. А коли я вийшла заміж, цю функцію перейняв на себе мій чоловік, який дуже прихильно ставився до моєї подруги.

У нас з чоловіком є невеликий квітковий бізнес, Вікторія з нами працює з самого початку.

В особистому житті їй щось не дуже щастить, вона вийшла заміж, але її чоловік пішов від неї до іншої жінки. Дітей спільних у них не було.

Ми з чоловіком тоді дуже підтримали Вікторію у важкий для неї час. Кликали її в гості, не залишали саму на свята, одним словом, вона стала членом нашої родини.

Пів року тому я з донькою виїхала до своєї сестри в Польщу, чоловік наполіг на цьому.

Вікторія залишилася, щоб приглядати за нашим бізнесом. Та вийшло так, що заодно, вона приглянула і за моїм чоловіком.

Довго бути за кордоном я не змогла, і як чоловік не просив мене залишитися, я зібрала речі і приїхала.

Я аж ніяк не сподівалася побачити свою подругу в такому стані – Вікторія дитину чекає, хоча мені жодного слова в телефонних розмовах вона про це не сказала.

Подруга пояснила, що народжуватиме для себе, бо батько дитини відмовився від них, а мені нічого не сказала, бо не хотіла мене турбувати.

Щось мені мало віриться в цю історію. Мене все більше накриває думка, що це дитина мого чоловіка.

Але як мені все з’ясувати? Що робити?

Чоловік мій бігає біля Вікторії, вже планує, як малюка назвуть і яку коляску куплять.

Що це? Звичайна людська турбота і допомога, чи це щось більше?

Я себе накручую, чи мої припущення про те, що подруга скористалася моєю відсутністю, є правдиві?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.