З Вікторією ми дружили з дитинства, і я в ній була впевнена, як в собі. Вона мені була більше, ніж просто подруга, я вважала її сестрою.
Я росла в повній і доволі забезпеченій родині. А мою подругу ростила одна мама, і жили вони дуже скромно.
Мої батьки чим могли допомагали їй. А коли я вийшла заміж, цю функцію перейняв на себе мій чоловік, який дуже прихильно ставився до моєї подруги.
У нас з чоловіком є невеликий квітковий бізнес, Вікторія з нами працює з самого початку.
В особистому житті їй щось не дуже щастить, вона вийшла заміж, але її чоловік пішов від неї до іншої жінки. Дітей спільних у них не було.
Ми з чоловіком тоді дуже підтримали Вікторію у важкий для неї час. Кликали її в гості, не залишали саму на свята, одним словом, вона стала членом нашої родини.
Пів року тому я з донькою виїхала до своєї сестри в Польщу, чоловік наполіг на цьому.
Вікторія залишилася, щоб приглядати за нашим бізнесом. Та вийшло так, що заодно, вона приглянула і за моїм чоловіком.
Довго бути за кордоном я не змогла, і як чоловік не просив мене залишитися, я зібрала речі і приїхала.
Я аж ніяк не сподівалася побачити свою подругу в такому стані – Вікторія дитину чекає, хоча мені жодного слова в телефонних розмовах вона про це не сказала.
Подруга пояснила, що народжуватиме для себе, бо батько дитини відмовився від них, а мені нічого не сказала, бо не хотіла мене турбувати.
Щось мені мало віриться в цю історію. Мене все більше накриває думка, що це дитина мого чоловіка.
Але як мені все з’ясувати? Що робити?
Чоловік мій бігає біля Вікторії, вже планує, як малюка назвуть і яку коляску куплять.
Що це? Звичайна людська турбота і допомога, чи це щось більше?
Я себе накручую, чи мої припущення про те, що подруга скористалася моєю відсутністю, є правдиві?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.