Після виписки з лікарні батьки забрали мене додому. Жила в маленькому селі, роботи не було. Але тримала господарство, їздила на заробітки. Заміж не хотіла, бо вже не могла мати дітей. Та на свою біду я згодом вийшла заміж. Я пізнала в цьому життя багато, хочу поділитися з вами історією свого життя.
Навіть не знаю, навіщо пишу цього листа. Звертаюся до людей, уже не вірячи в їх милосердя. Читала в Біблії про чоловіка, який лежить на землі. Хтось пройшов повз нього, хтось зупинився, поспівчував і пішов далі. І лише третій перехожий допоміг. Таких «третіх» я не зустрічала. А сама, на жаль, належу до тих, хто лежить. Бо потріпало мене життя добряче! За матеріалами Вісник К
Колись вчилася в університеті, зустріла там свою любов, чекала дитину від нього. Мій Саша сідав на заняттях позаду мене, підказував. Я знала, що він завжди поруч. А потім страшна звістка. Дитину я втратила, екзамени не здала. Довелося взяти академвідпустку. Але й через рік легше не стало. На заняттях мені все здавалося, що Саша сидить позаду, що все мені приснилось. Я оглядалась і плакала, бо його не було. Так і потрапила в лікарню.
Після виписки батьки забрали мене додому. Жила в маленькому селі, роботи не було. Але тримала господарство, їздила на заробітки. Заміж не хотіла, бо вже не могла мати дітей.
І лише коли не стало батьків, я злякалась самотності. Вийшла заміж, переїхала до чоловіка. Але знову прийшла біда. Жили ми з ним непогано, і все було б добре, якби не чорна, люта ненависть свекрухи. Виявилось, що вона не хотіла одруження сина, вже раз розлучила його з попередньою жінкою. Я просила чоловіка виїхати в моє рідне село, в батьківський дім, але він не хотів втратити роботу. При синові свекруха мовчала, а коли він був на роботі, я слухала її – і мені було страшно. Дев’ять років я жила в цій ненависті. І коли ми з чоловіком вирішили купити будиночок десь у селі, поблизу місця його роботи, то я дуже зраділа. Частину грошей дали йому родичі, а частину отримала від продажу батьківського дому. Чоловік взяв відпустку, поїздив по селах і купив житло. Але я не знала, що перед цим він подав на розлучення і вже був суд. І будинок куплений не просто після розлучення, а ще й оформлений на свекруху!
Ось так я опинилась на вулиці. Як це страшно! Влаштуватись на роботу продавцем на базарі і знімати квартиру? Але ж зарплата тільки трішки більша від квартплати. Зняла хатину в селі, а тут роботи немає. Не живу, а виживаю. Але і на цьому мої біди не скінчилися. Все життя тяжко працювала, а стажу немає. Думала, що роки навчання входять у стаж, а виявилось, що ні. По роках скоро на пенсію, а її не буде. Тому боюся і думати, яка мене чекає старість. Немає дітей, немає роботи, немає житла, не буде пенсії. Ну коли ж перестануть сипатись на мене біди? Кажуть, щоб з ними боротися, треба змінити своє ставлення до них. І я намагаюсь переконати себе, що є люди, яким набагато гірше, ніж мені. Іноді це допомагає жити далі і надіятися хоч на малесеньку радість. А мій колишній чоловік втратив здоров’я, став геть немічним. Іноді приїздить і просить простити його. Але ж простити – це значить зрозуміти. А я зрозуміти підлість не можу. Поїхала б на заробітки десь на літо, але живу в дуже старенькому будиночку, де вікна і двері такі, що їх і дитина відчинить…
Чого ж пишу цього листа? Мабуть, просто хочеться наївно вірити в неможливе… А цей лист навіть не крик про допомогу, а лише сповідь втомленої жінки.
Пробачте. І дякую.
Тетяна.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
