З Мариною ми познайомилися досить давно, ще коли зовсім молодими були і навчалися в школі.
Марина була красивою дівчиною, гарною господинею та розумною.
Коли ми закінчили навчання, відразу одружилися.
Після того, як зіграли весілля, ми стали жити в її батьків – моїх тестя і тещі.
Хатина у моєї тещі з тестем була досить таки маленькою.
А коли в нас народилися два чудових синочки, довелося мені щось думати, адже потрібно було заробляти гроші.
Місця для нас усіх у хатині батьків Марини було мало.
Зарплата в селі була досить таки маленькою, нормальну роботу знайти складно, тому мені довелося їхати за кордон на заробітки, щоб забезпечувати свою сім’ю всім необхідним.
Довгий період часу всі зароблені кошти я вкладав в хату батьків своєї дружини, так як ми разом там жили.
Ми добудували частину будинку, щоб було зручніше та комфортніше жити нашій великій родині.
Час минав швидко, наші сини підростали, я сумував за ними та за дружиною своєю, адже так рідко їх бачив.
Але я таки розумів, що майбутнє моїх власний дітей залежить лише від мене.
Згодом ми добудували наш будинок, зробили хороший ремонт, облагородили територію. Наші сини майже закінчили школу.
Потрібно було думати про подальше майбутнє наших дітей.
Батько й мати Марини майже не допомагали нам нічим.
Все довелося робити самому, виходить, я забезпечував усіх один.
Але мене найбільше дивувало, поведінка Марини, вона практично у всьому підтримувала своїх батьків, щоразу прислухалася до них і лише їх рішенням вважала правильним, а не мене.
Але ж це я стараюсь для нашої родини, а не її батьки.
Чому не можна підтримати мене?
Раніше я не звертав уваги на це, але потрібно було. Лише згодом я все зрозумів.
Коли наші сини навчалися на третьому курсі інституту, я вирішив, що з мене досить заробітків, потрібно повертатися додому і жити разом зі своєю сім’єю під одним дахом, адже життя збігає швидко, а я так далеко від своєї сім’ї і не відчуваю щирого справжнього сімейного щастя.
Роки швидко минали, працювати мені вже було важче.
За ці всі роки я заробив чимало грошей для своєї родини і добре покращив їм життя.
Я трохи відклав коштів на майбутнє своїх синів, вистачить вже заробітків.
Коли я приїхав додому, я був дуже здивований поведінкою своєї родини по відношенню до мене.
Мама Марини відразу мені ще з порогу сказали, що безробітний чоловік в родині це недобре і сказала, щоб я йшов і шукав спосіб, як я маю заробляти для сім’ї.
А моя дружина Марина чомусь весь час мовчала.
Я не знав, що мені робити. Куди йти?
Адже, я нічого для себе не відкладав за ці роки, навіть подумати не міг, що мене попросять піти з дому, який я практично побудував за свій власний рахунок.
Мені було прикро за все.
А ще більш недобре було те, що моя дружина повністю була погоджувалася з матір’ю, а їй я ніколи не подобався.
Виручив мене мій давній знайомий.
Ми випадково зустрілися з ним на вокзалі. Коли я роздумував, що маю робити.
Дмитро запитав куди це я з валізами зібрався, я розповів все як є.
Там мені було прикро за те, що все так відбулося.
Знайомий запропонував поки пожити в нього, адже він живе сам.
Я погодився, все одно не мав уявлення куди йти.
Дмитро радив мені поговорити з родиною, адже моя частина будинку теж там є.
Та я не хотів щось просити, вважав, що залишаю все своїм синам.
З Мариною ми згодом розлучилися, теща раділа найбільше.
Я так і не міг зрозуміти, чому Марина слухає свою матір в усьому?
У нас все було добре завжди, але я не перечив, коли Марина просила, щоб ми розлучилися, хоче розлучитися, нехай.
А я зараз знайшов нову роботу та орендував житло ближче до синів.
Вони повністю підтримали мене і розуміють, я радію, що діти зі мною спілкуються.
Але не можу зрозуміти, що я зробив не так.
Чому дружина відмовилася від мене так легко? Невже лише через батьків?
Фото ілюстративне.