У тому, що молодим треба жити окремо після одруження, я переконалася на власному прикладі. Я дуже люблю свою маму, але, як виявилося, мій чоловік не зобов’язаний її любити і жити за її правилами, навіть якщо ми живемо на її території.
Заміж я вийшла два роки тому назад. Весь цей час ми живемо з моєю мамою. Вона залишилася одна, тому сама відразу запропонувала нам жити разом. Так і дешевше, і веселіше. Мій чоловік спочатку не хотів спільно жити, але, після недовгих умовлянь, погодився, тому що власного житла у нас не було.
Квартира у нас простора, трикімнатна, тому у кожного з нас є можливість насолоджуватися самотністю, якщо дуже потрібно. Особливих непорозумінь у нас немає. Просто мамі іноді не подобається, що мій чоловік може розкидати свої брудні речі, де попало. А потім, через деякий час, зібрати їх і віднести в кошик для брудної білизни.
Ми з мамою намагалися непомітно відучити його від цієї звички, яка нам дуже не подобалася. Спочатку він начебто піддавався, але з часом знову починав забувати про це, і все поверталося на свої місця. Згодом мама почала помічати і інші його недоліки. Все це вона пред’являла мені, і ми разом намагалися перевиховати її зятя.
Чоловік спочатку реагував на ці моралі більш-менш спокійно. Були явні спроби виправитися, але знову у нього все виходило тимчасово. Я вже і так і сяк підходила до нього. Але не дуже приємно, коли по квартирі розкидані речі або постійно стоїть немитий посуд в раковині. Просто я і мама їмо в певний час, а чоловік любить постійно щось жувати, при цьому посуд за собою, знову ж, миє не відразу, а чекає, поки у нього з’явиться бажання це зробити.
Нам це просто дуже «ріже» очі, адже ми до такого не звикли. У нас в сім’ї прийнято за собою прибирати відразу ж. І мене привчили до цього з самого раннього дитинства. Тому для нас це не складає особливих труднощів. Та й я вважаю, що це дуже корисна звичка. І мені завжди хотілося, щоб і в моїй родині збереглася ця традиція.
Але чоловік не вважає, що це життєво важливо і продовжує, так би мовити, жити, як і жив раніше. Я вже ніби й змирилася з таким станом речей, а ось мама продовжує наполягати на перевихованні. Я вже більше не витримую її зауважень, чоловікові вона нічого не говорить, але мені не перестає вказувати на його недоліки.
Ігор, мій чоловік, приходить з роботи дуже втомлений і вислуховувати мамині зауваження він не має наміру, тому нещодавно він мені заявив: або ми з’їжджаємо звідси, або він подає на розлучення. Але так жити він більше не збирається, він – дорослий чоловік і все це йому просто набридло.
В якійсь мірі я з ним згодна, мама часто перегинає палку. Але і її можна зрозуміти – невже так важко виховати в собі чистоту і акуратність?! Так це елементарні речі, які повинні виконуватися на автоматизмі. Але мій коханий чоловік проти належного порядку і наполягає на творчому безладі.
Настрій у нього серйозний. Я розумію, що мені не вдасться умовити його залишитися жити у мами, але як мені тепер пояснити їй, що ми переїжджаємо тільки тому, що чоловік не хоче привчатися до порядку.
Але Ігор непохитний у своєму рішенні. Він завзято зайнявся питанням зняття окремого житла і скоро воно буде знайдено. Мені ж, в свою чергу, дуже неприємна ситуація, що склалася. Чи варто мені поступатися своїми принципами заради того, щоб зберегти сім’ю?! Кого вибрати – маму чи чоловіка?
Фото ілюстративне – shkolapodarka.
