Після того, як дві тітки відмовилися доглядати свою маму, мій батько привіз бабусю до нас. Вона жила у нас до кінця, і моя мама її доглядала, але потім приїхала тітка і забрала всі бабусині гроші. Вона обіцяла, що все чесно поділить, але забула за свою обіцянку, і моїм батькам нічого не дісталося. Мій батько завжди говорив, що для нього найважливіше не спадок чи гроші, а те, що він зміг гідно виконати свій обов’язок перед матір’ю

Рішення продавати свій дім бабусі далося нелегко. Але не стало дідуся, і вона вирішила продати будинок у рідному селищі та переїхати ближче до старшої дочки, моєї тітки по батькові.

Бабуся купила новий будинок у тому ж селищі, де жила сім’я її доньки. Попри те, що бабуся жила одна, дочка та онуки часто відвідували її, допомагали по господарству й збирали врожаї з великого саду. Але одного дня в будинку сталася пожежа, і проживати в ньому більше не можна було. Від цієї втрати бабуся сильно захворіла. Попри те, що вона ще була відносно молодою, їй знадобився постійний догляд.

Старша донька не захотіла забирати матір до себе в квартиру. Вона відвезла її до молодшої сестри, яка теж не дуже мала бажання займатися матір’ю, але змушена була взяти її до себе. Там стан бабусі значно погіршився.

Тоді вона написала листа моєму батькові: «Синку, тут про мене зовсім не дбають. Приїжджай і забери мене до себе».

Мій батько відразу ж відреагував на її прохання й забрав бабусю до нас.

Відтоді бабуся жила з нашою родиною. Батьки відразу звернулися до найкращих лікарів, намагалися допомогти їй одужати. Моя мама, як турботлива невістка, зробила все, щоб полегшити бабусин стан.

Бабуся часто повторювала, що доньки ніколи так за нею не доглядали, як це робила мама. Однак зусилля лікарів і моїх батьків виявилися марними – захворювання було надто запущене. Бабуся поступово втрачала сили: спочатку перестала ходити, а потім і говорити. Мама взяла тривалу відпустку, щоб цілодобово доглядати за нею.

Якось зателефонувала старша тітка, запитала про стан матері. Батько чесно відповів, що ситуація не дуже добра й бабуся навіть не може самостійно їсти. На це тітка холодно відповіла: «Ну, потерпіть, напевно, вже недовго залишилося».

Коли бабусю перевезли до нас, вона привезла із собою кілька тюків із речами. Вона наказала не розпаковувати їх і заховати подалі. Мама, поважаючи бабусине прохання, залишила все в шафі. Згодом бабуся намагалася щось сказати чи показати поглядом, але через неможливість говорити ми не змогли зрозуміти, що її турбувало.

Після того, як не стало бабусі, до нас приїхали обидві тітки. Старша показово ридала, але, щойно закінчилася церемонія, почала вимагати показати їй бабусині речі.

Мама спершу відмовилася, адже в квартирі було багато людей, проте тітка наполягла. Мамі довелося витягнути речі з шафи. Старша тітка одразу ж почала розмотувати вузлики й виявила, що серед одягу були заховані великі суми грошей, акуратно розкладені по пачках.

Тоді мама зрозуміла, що бабуся, ймовірно, намагалася їй натякнути на ці гроші, коли поглядала на шафу. Але тітка одразу схопила всі пачки купюр і заявила, що пізніше розділить усе порівну. Мама, з почуття порядності, навіть показала їй бабусин гаманець, але тітка вийняла звідти всі гроші й залишила мамі лише порожній гаманець зі словами: «Матимете згадку про бабусю».

На цьому все не закінчилося. Тітка почала вимагати у мого батька бабусине золото. Батько, перебуваючи в пригніченому стані, віддав їй усе, що вона просила.

Після цього тітка разом із чоловіком швидко зникла, не залишивши жодної обіцянки про розподіл грошей.

Молодша тітка не цікавилася грошима, оскільки її чоловік був заможною людиною. Але старша забрала все, залишивши мого батька, який доглядав за матір’ю, без жодної копійки.

Ця ситуація дуже засмутила моїх батьків. Виявилося, що кілька місяців у їхній квартирі, просто під носом, зберігалася велика сума грошей, але вони навіть не думали заглядати в бабусині речі. Їхнє виховання й повага до чужого майна не дозволили їм це зробити.

Старша ж тітка не мала таких моральних бар’єрів. Вона без докорів сумління обікрала брата, який доглядав за їхньою матір’ю до останніх днів.

Після цього тітка на кілька років зникла, не дзвонила, не писала, не з’являлася. Гроші виявилися для неї важливішими за рідного брата. Згодом вона повернулася, наче нічого й не сталося. Проте мої батьки ставилися до неї вже зовсім інакше.

Мій батько завжди говорив, що для нього найважливіше не спадок чи гроші, а те, що він зміг гідно виконати свій обов’язок перед матір’ю. Він до останнього дбав про неї й робив усе можливе, щоб продовжити її життя.

Йому це було значно дорожче за всі гроші світу. А перед Богом кожен відповідатиме за свої вчинки. Ну хіба ж не так?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page