Скажу відразу, що ситуація у мене доволі складна, і я не знаю, що мені робити далі, може хоч тут отримаю якусь слушну пораду.
Я ж не сподівалася, що після 26-ти років шлюбу чоловік розлучиться зі мною, і залишить мене без нічого – після розлучення я в прямому сенсі опинилася на вулиці.
Я вийшла заміж в 18 років, прожили ми з чоловіком у шлюбі 26 років, у нас є дві дорослі доньки, обидві вже мають власні сім’ї.
Ніщо не віщувало біди, я збиралася святкувати свій день народження, вирішила порадитися з чоловіком, як краще це зробити, а він мені відповів, що святкувати я буду сама, тому що ми розлучаємося.
Причини, як такої, не було, чоловік сказав, що втомився від сімейного життя.
І ось розлучення відбулося, майно поділено.
Здавалося б, розійшлися і кожен пішов своєю дорогою.
Діти вже сімейні, мали б зрозуміти, що таке буває, люди втомлюються один від одного і розходяться, коли у них зовсім немає спільних інтересів.
Але в процесі розлучення з’ясувалося багато підводних каменів, причому з боку чоловіка.
Колись, багато років тому, ми з чоловіком теоретично обговорювали, як треба розлучатися, і він запевнив мене, що все повинно бути по-чесному, оскільки обоє протягом усього спільного життя вкладалися в спільне майно.
В принципі я далеко не наївна людина, але чомусь зрозуміла це прямо буквально.
Відтоді я не стежила ні за тим, як і що оформляє чоловік, він завжди мені звітував, що податки сплатив, по комуналці боргів немає.
При оформленні дачі та земельної ділянки, я дала генеральну довіреність на все майно, так як він дав мені слово.
І вийшло, що жодна з наших двох квартир мені не належить.
Одна квартира записана на мого чоловіка, а інша, яку ми кілька років тому взяли під виплату, оформлена на нашу старшу доньку.
Гараж, як виявилося, він відразу оформив на молодшу дочку, я нічого не знала.
А ще мене здала моя мама. У мене був рахунок і гроші з нього, чого я ніяк не приховувала, але в пору різких стрибків долара я, за порадою приятеля, поміняла по низькому, а через рік здала за найвищим курсом (сума збільшилася вдвічі) і необережно похвалилася мамі.
Чоловікові я сказала побіжно, що вдало провернула справу, він не питав, я не уточнювала.
Гроші повернула на спільний рахунок, а прибуток поклала на свій.
Крім того у чоловіка виявився автокредит, який він оформив для дочки, а платив зять і це теж спливло на суді.
Ну і суд поділив цей кредит навпіл.
Але на цьому хитрощі чоловіка не закінчилися.
Він залишився в нашій квартирі, а я опинилася на вулиці.
У мене не було іншого виходу, як йти жити в нашу другу квартиру, яка належить доньці.
Тепер я живу разом з старшою дочкою і її сім’єю, це створює незручності і мені, і їм.
Донька не рада, що тепер я з ними, зрозуміло, що молоді хотіли б жити самі.
Зять взагалі злиться, ходить по квартирі мовчазний, слова не скаже жодного.
У чоловіка вже є інша жінка, він відразу після розлучення привів її до нас додому.
У старшої дочки я теж, швидше за все, довго не затримаюсь, бо інакше зруйную її особисте життя своєю присутністю.
Молодша зараз вчиться в столиці, і живе в гуртожитку, але чоловік пообіцяв їй, що купить квартиру, як тільки вона закінчить навчання.
Своїй мамі я теж не потрібна, вони з вітчимом живуть в селі, будинок невеликий, та й мені до роботи далеко.
Діти стали на сторону батька, у якого є гроші.
Зять з старшою дочкою якось мені дорікнули, що я сама винна, бо за все життя так нічого собі і не пристарала.
Вийшло, що я все життя працювала на сім’ю, а що на виході?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.