Я сама ніколи не мала власного кутка, тому все життя мріяла мати своє власне житло – не батьківську хату, в якій я народилася, не квартиру свекрухи, де я прожила багато років, а свою, власну, в якій я зможу робити те, що хочу.
Мене зрозуміють ті люди, які, як і я, прожили все життя в невістках. Народилася я в багатодітній сім’ї і була старшою донькою. Мої батьки просто не мали змоги забезпечити мене житлом, бо самі жили в невеликій хатині в селі. Та й їм треба було думати про моїх молодших братів і сестер.
Тому коли я вийшла заміж за чоловіка з квартирою, вони дуже раділи, бо вважали, що таким чином я вже хоч якось та й прилаштована.
Після весілля ми з чоловіком стали жити разом з його мамою в її квартирі. Свекруха у мене мала такий характер, що хай Бог милує. Я мала вставати і лягати тоді, коли вона сказала. Готували ми на кухні разом, і за 20 років, що я там жила, я так і не змогла їй вгодити жодного разу. Свекруха була твердо переконана, що готувати я не вмію і ніколи не навчуся.
У нас народився син, нам стало тісно в одній квартирі. Я багато разів говорила чоловіку, що нам треба щось вирішувати, але він мене переконував в тому, що не кожному пощастило так, як нам – жити у власній квартирі, а не знімати все життя. А те, що мама з нами живе, це навіть плюс – вона ж нам у всьому допомагає!
На відміну від чоловіка, я ніяких плюсів не бачила, а кожен день засинала з думкою-мрією, що колись у мене таки буде своя квартира, в якій я зможу жити за своїми правилами.
Після 20-ти років шлюбу я таки наважилася їхати за кордон на заробітки. Син на той час вже вчився і жив в столиці, то ж я просто не бачила сенсу продовжувати сидіти вдома біля чоловіка і свекрухи, яка з роками ставала лише прикрішою.
Коли я сказала чоловікові, що їду на заробітки в Італію, йому ця ідея не сподобалася, він відповів, що якщо я це зроблю, то ми розлучимося. Його слів я не налякалася, швидше навпаки, зраділа. Ми з чоловіком давно стали чужими, то ж розійтися поки не пізно – було для мене найкращим варіантом.
За 10 років, поки я була в Італії, я змогла купити собі квартиру і зробити в ній хороший ремонт. Зараз мені 50 років і я планую почати життя спочатку.
І тут в моєму житті знову з’явився мій колишній чоловік. Каже, що так і не зміг мене забути, що хоче бути зі мною, що на старість таки двом легше, і що для нашого сина буде краще, якщо його батьки житимуть разом.
Але я навіть не думаю до нього повертатися! Яка старість? В мене в 50 життя тільки починається. Нарешті здійснилася моя мрія і я можу почати жити так, як хочу.
Чоловік ходить до мене чи не щодня, просить, щоб я його пробачила. Але в минуле життя повертатися я не планую.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.