Одного дня Марії все набридло. Вона поспіхом зібрала речі свої і сина, перевезла поки до своїх батьків! Свою квартиру вона здала в оренду. і зараз там жила сімейна пара. Через два тижні її квартира звільниться, з’їдуть орендарі, в Марія переїде у своє житло. Чоловік вважає Марію звичайною зрадницею! Кричить, що не зможе сам виховувати дочок, що їм потрібна жінка, яка стане для них справжньою матір’ю. Хоча Марія з чоловіком домовлялися ще до весілля: та його сім’я – тільки його особиста справа, а не їх сімейна!

Три роки тому батьки дуже відмовляли Марію від шлюбу з Дмитром.

– Ти розумієш, дитино, що він розлучений чоловік з двома маленькими дітьми? Ти з глузду з’їхала! Навіщо тобі це треба, ти розумієш куди ти лізеш, ти розумієш, що тебе чекає? – голосила мама. – Дмитро буде жити в тій родині, от згадаєш ще ти не раз моє слово, або, ще того не краще, притягне своїх дітей до тебе, щоб ти годувала і доглядала їх. Десь на горизонті у тебе щодня буде з’являтися його колишня дружина – теж не чужа людина. В любий час дня і ночі, він буде бігти до дітей по першому телефонному дзвінку. І це я не говорю про аліменти! Ну для чого тобі таке недолуге життя? Невже така красива дівчина, як ти, не зможе знайти собі кращого чоловіка, і без зобов’язань.

Чесно кажучи, Марія перед весіллям і сама дуже довго сумнівалася, а чи варто взагалі розвивати ці непрості відносини.

Вона – молода, симпатична, успішна, товариська, з купою захоплень і друзів. І чоловіки за нею доглядали куди покруче Дмитра. А він, звичайний на перший погляд чоловік, спокійний, розважливий. Але щось Марію тягнуло до нього, вона сама не могла це пояснити.

Але любов, мабуть, дійсно зла. До того ж Дмитро був наполегливий у своїх діях, хоті добитися прихильності Марії вельми активно, клявся, що його перша сім’я і діти – тільки його справа. В результаті всіх цих вагань відбулося весілля.

І спочатку молоде подружжя жило дійсно добре, душа в душу. Дмитро був дуже турботливим і уважним чоловіком, носив молоду дружину на руках, постійно пишався нею у компаніях, вихваляв перед друзями. Років через півтора після весілля у Марії і Дмитра народився син, і молодий батько і тут проявив себе з найкращого боку. І купав, і гуляв з коляскою, і вставав до дитини вночі. Здавалося, що їхньому щастю не буде меж, все складалося якнайкраще.

Всі проблеми з першою сім’єю, дружиною та дітьми від того шлюбу, Дмитро дійсно вирішував сам: платив аліменти, вітав дочок з усіма святами, їздив в садок на ранки і в музичну школу на концерти, не вплутуючи в усі ці свої особисті справи свою нову дружину.

А два тижні тому все встало з ніг на голову. Такого Марія навіть передбачити не могла, таке навіть у страшному сні їй не снилося.

Колишня дружина Дмитра захворіла, і дітей потрібно забирати батькові до себе – поки лише на пів року, а там хто знає, як піде, можливо, й довше дівчатка проживуть у батьківському будинку. Ситуація складається так, що, крім Дмитра, забирати дівчат нікому. Бабусі з обох сторін з різних причин допомогти нічим не можуть.

Старшій дочці Дмитра недавно виповнилося 13, молодшій – 7, у вересні повинна піти в перший клас. Само собою зрозуміло, першокласницю доведеться всюди водити за руку, забирати зі школи, сидіти з уроками, годувати і розважати. А ще потрібно дітей водити на різні гуртки, вже не говорячи про те, що їх потрібно оплачувати.

– Я що, мати Тереза, чи що? – дуже невдоволено говорить Марія. – Навіщо мені це треба? У мене маленька дитина, якій навіть два роки немає. Я не впораюся ще з двома! Так я і не збираюся з цим справлятися. Ми домовлялися, що ті діти – не моя справа! Ти обіцяв, що мене це все стосуватися не буде. Тому які можуть бути тут образи.

– Ну а мені як бути? – розводить руками засмучений Дмитро. – Ти сидиш в декреті. Гуляти все одно ходиш, і готуєш теж. Хіба важко посмажити пару зайвих котлет, а вдень дійти до школи у дворі, забрати дитину? Виходу іншого все одно немає! Зрозумій, ну хіба я міг подумати, що все так складеться, ну не можу я залишити своїх власних дітей!

Марія швидко знайшла вихід, вона поспіхом зібрала речі і поїхала з сином до своїх батьків.

– Маріє, ну хіба так можна! – ледь не плаче свекруха. – Кинула свого чоловіка у важкий момент! Ти не маєш права так чинити! Ти сама погодилася вийти заміж за чоловіка, я якого є діти, тебе заміж ніхто не тягнув. Не залишай Дмитра самого, йому і так важко, а ти ще й сина від нього забрала. Не може він зробити вибір, ви йому рідні люди, та й доньки не чужі. Сама такого вибрала, про дітей знала заздалегідь.

А от рідна мати повністю на стороні своєї доньки Марії:

– Ти, доню, правильно зробила! – каже вона. – Ті діти – тільки Дмитрова справа. А ти їм зовсім чужа людина, нічим не зобов’язана. Вирішувати проблему, куди тепер їх дівати, і що з ними робити, має батько, і не за твій рахунок!

А я навіть не знаю, що сказати, але думаю, що Марія таки зрадила свого чоловіка. Хіба не так?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – ru.freepik.com