Сергій мій, уявляєш, за квартиру тоді свою цілий рік не платив. А може вже й більше. Там борг вже накопичився дуже великий, я й гадки не мала про таке. А він мовчить і нічого мені не каже. Я б і не дізналася ніколи про це, звісно, але тут холодець приготувала якраз перед Новим роком, заготовки для салатів, щоб тільки розмішати потрібно було, ну і 31 грудня з ранку повезла своєму синові Сергію всю цю смакоту.
А у нього там на під’їзді оголошення комунальники повісили великими літерами, просять погасити борги перед Новим роком, і список боржників доклали туди чималий. Вгадай, чия квартира – в рекордсменів? Ганьба повна, чесне слово. Весь мій настрій зіпсувався відразу, – якось подруга Світлана поділилася зі мною.
Сергій – 28-річний син моєї подруги Світлани та її чоловіка. На вигляд хлопець хоч куди – високий, стрункий, симпатичний.
Живе Сергій окремо від батьків в квартирі, яку ті купили єдиному синові вже давно, “щоб у їх улюбленого сина був старт”.
Світлана взагалі завжди жила під девізом – у нас тільки одна дитина, і ми дамо йому все найкраще, що лише можемо, щоб у нього було хороше майбутнє і щоб він не мав потреби ні в чому, поки ставатиме на ноги свої і йтиме в самостійне життя.
І у її Сергія дійсно було все: хороша гімназія, повний набір репетиторів, різні мовні курси, всі можливості. На бюджетне навчання Сергій не вступив – ну що робити, подруга з чоловіком віддали його на платне навчання. Питання з армією теж якось батьки самі вирішили.
Інститут Роман закінчив абияк – тільки завдяки своїй мамі Катерині, яка дуже хвилювалася, постійно тримала все під контролем, писала реферати та регулярно допомагала сина в потрібному напрямку. Варто було матері хоч на хвилину випустити навчання з під-контролю, у сина миттю утворювався “хвіст”.
– Слухай, але він доросла людина у тебе вже давно, йому вже чимало років, в такому віці не варто вже так догоджати дітям, інакше вони не будуть самостійними зовсім. Скільки ти його за руку водити будеш скрізь? Залиш вже його, нехай живе, як сам хоче! – радили знайомі та рідні Світлані.
– Ну як тут залиш рідного сина, – мало не плакала вона, не розуміючи дійсно, як можна не допомагати єдиному сину. – Залишити сина і не допомагати – значить, його відрахують. А тоді він кине навчання, ось і все. Скільки праці і грошей ми вклали туди.
– Значить, кине! Буде без освіти залишиться, і що тоді?
На таке Світлана піти не могла. Диплом для сина вона-таки сама заслужила.
Після закінчення інституту сам Сергій довго не міг нікуди влаштуватися. Минали дні, тижні, місяці. Світлана влаштувала його в свою компанію в адміністративно-господарський відділ. Робота дуже легка, нічого майже не потрібно робити – подай, принеси, постій там – але і тут син працює абияк: спізнюється, плутається, підводить людей.
Тримають на роботі його тільки завдяки Світлані і її проханням, яку в компанії люблять і поважають, бо вона є цінним фахівцем. Іншого давно б уже вигнали.
Окрема серйозна проблема Світлани – кредити. Зарплати помічника менеджера синові не вистачає, тому він постійно лізе в борги, які потім виплачують батьки.
А тепер ось ще один сюрприз до Нового року – великий борг по комуналці, в три рази перевищує місячну зарплату її сина. Це ж треба було стільки накопичити.
– Хотіли з чоловіком на свята до родичів в столицю поїхати на тиждень – яке тепер! – засмучується Світлана. – Сидимо вдома, економимо. Ну не на макаронах, звичайно, але нічого зайвого вже не купуємо. Доїдаємо новорічний холодець. Річна премія чоловіка пішла на оплату тієї квартири, за яку мав розрахуватися наш рідний син.
– Знову ви розраховуєтесь з його боргами?
– А що ти пропонуєш зараз мені робити? Не платити за квартиру? У сина таких грошей немає і не буде ніколи, він сам таку суму не складе, щоб розплатитися. Чекати судів? Так чого доброго і квартири можна позбутися! Заплатимо, куди діватися мені з чоловіком. Але в цей раз він мене роздратував. Все, більше я так не хочу, скільки можна. Я йому цього так не залишу. Сказала йому – ти нам всі свої борги відробиш. Ходитимеш і прибирати нашу квартиру! Вчора приходив в перший раз до нас, незадоволений такий, думав, що я жартую з ним, а я сказала нехай прибирає. Пропилососив, сантехніку вимив, підлогу. Буде ходити до нас два рази на тиждень тепер. Сміються з мене люди, а мені так соромно. А що мені робити, як можна вчинити інакше, хіба я не права?
Фото ілюстративне.
