Раніше мій чоловік приносив додому усмішку й квіти, а тепер – колючі слова і втому. Коли ми були щасливими, він щоразу, повернувшись додому, цілував мене у вуста. Тепер він часто забуває це зробити. Колись я було для нього цілим світом, а тепер заступила його. І в цьому моя провина. Я занадто багато часу проводила на кухні, намагалася бути хорошою дружиною, забувши, що жінка має залишатися загадковою і неодмінно спокійною. Так, я часто лаялася, як і всі жінки, часом у мене здавали нерви… І от учора, стоячи на вокзалі, я збагнула, що ми вже не така щаслива подружня пара, якою були декілька років тому. Мої слова дратували чоловіка, він часто не чув, що я йому казала. Він виглядав дуже втомленим і розбитим. Я теж. Ми втомилися одне від одного. Чи у всіх пар приходить момент, коли їхнє життя перетворюється на сірий побут, механічне виконання доручень і обов’язків? Раніше я була переконана, що все залежить лише від нас самих, але, напевно, я помилялася.
Та якби можна було повернути час назад… Я б усе повторила. Кожне слово, кожен рух… Я б знову хотіла опинитися там, де мій чоловік дивився на мене з невимовною ніжністю. У той час, коли він не забував подзвонити мені, коли піклувався про мене і любив. Він тоді був таким милим і красивим, несміливим, невмілим… Тепер усе інакше. Ми дозволили рутині життя нас поглинути. А тому приречені пливти за течією, не відаючи куди вона нас принесе.
«Усі так живуть», – каже моя подруга. Можливо. Та я не хотіла жити, як усі. Ймовірно, жодна жінка цього не хоче. Сподівається, що її казка триватиме все життя, що її історія кохання житиме вічно.
Врешті. Що ж я хотіла вам сказати? Бережіть своє кохання. Бережіть тих, кого любите. Цінуйте моменти, проведені разом із близькими серцю людьми, адже ви точно не знаєте, як довго вони будуть поруч. Не будьте гордими, бо гордість усе псує. Не будьте впертими, бо впертість ламає людські долі. І будьте щасливими. Не важливо, як довго… Чи то єдину мить, чи то цілу вічність. Ловіть момент, запам’ятовуйте його. Пам’ять – це єдине, що залишиться опісля…
Рита Щира, jcrocus.com
Читайте також: ПРО ПРИТУЛУ, СКЛАДЕНІ РУКИ ТА ІНШІ ЦЕРКОВНІ ПРАВИЛА