Шість років тому дочка вийшла заміж, зятя привела до нас. Живемо ми всі разом в нашій двокімнатній квартирі. Внучка народилася, виросла вже, п’ять років їй. Я її до себе в кімнату взяла, там у батьків зовсім місця немає. Квартира маленька у нас зовсім, кімнати крихітні. Але що робити? Виходу іншого немає.
Мені 57 років, моїй дочці Олені 27, чоловік її Віталій на рік молодший, одружилися вони зовсім молодими. Коли народилася дитина, я погодилася сидіти з нею, дочку на роботу відпустила, щоб вони могли швидше вирішувати житлове питання – збирати початковий внесок на власну квартиру.
Але на практиці все виявилося, звичайно ж, не так просто. Олена зараз працює, навіть незважаючи на те, що платять зовсім небагато. Мені, треба сказати, теж важко. Дитина якось непомітно на мені виявилася повністю!
Як в мою кімнату внучку відселили, все! Я її і укладаю, і вранці буджу, і в сад збираю, і вночі до неї встаю. Вона постійно розкривається, ковдру скидає, вкриваю її. В моєму віці це вже непросто.
До того ж, молоді теж живуть своїм життям, зять по півночі сидить в інтернеті, лягає під ранок, ні він, ні я не висипаємося. Олена теж не ангел, могла б мені більше допомагати і з дитиною, і в побуті. Я їй про це сказала, а вона мені відповіла, що квартира не її, тому і робити щось в ній не зовсім хочеться.
Я вважаю це не зовсім справедливо, бо якщо ми живемо разом, то нам разом треба все робити, адже теж не наймалася обслуговувати, обпирати, готувати на всіх. На мені готування, магазини, дитина! Чому тато не може хоча б в вихідний день вийти з дитиною на подвір’я на дитячий майданчик?
Останнім часом часто стосунки з дочкою і зятем дуже зіпсувалися, та це й зрозуміло, молоді повинні жити окремо. Я втомилася, що ж це таке, на старості років навіть кімнати своєї окремої в мене немає! А найголовніше, немає перспективи роз’їхатися зовсім. Молоді щось там збирають на початковий внесок, але накопичення йдуть дуже повільно, що так вони ще не скоро накопичать.
Це при тому, що господарство на мені, я намагаюся економити, готую сама, в магазинах вибираю продукти на акціях, постійно докоряю дочку і зятя за марнотратство.
В принципі, можна відправити їх на знімання, але боюся, що вони і взагалі не впораються, чого доброго, кредитів наберуть! Все накопичене витратять.
Остання надія у мене була на сватів, батьків зятя. Ті живуть в трикімнатній квартирі, але забрали до себе літню матір свахи. Однокімнатну квартиру бабусі здавали в оренду, ці гроші витрачали на стареньку. І ось кілька місяців тому бабусі не стало. Сваха сама запропонувала – каже, нехай молоді в’їжджають в ту квартиру! Там, звичайно, умови не дуже, ремонту не було давно, та ще й квартиранти жили.
Але зять в ту квартиру переїжджати не хоче! Не зможе там жити. Він там постійно гостював в дитинстві, і все нагадує йому про бабусю. Як на мене, дивна позиція. Я йому кажу – добре, роби тоді там ремонт, я сама туди поїду жити! Гроші у них є, дещо, та накопичили. На скромний косметичний ремонт і новий диванчик має вистачити!
Але зять і так не хоче. Ми, каже, ці гроші збирали на своє житло, витрачати їх не хочемо. Ось кілька років ще підзбираємо і візьмемо іпотеку! Ні, ну як? Кілька років він ще зібрався жити у мене і гроші збирати за мій рахунок. Я сказала, що більше так не хочу. Зять зібрав речі і пішов до своєї мами. Дочка на мене нарікає – я погана, виявляється! Втрутилася, розбила сім’ю!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
