Такі історії про корисливих дітей, яким від батьків-заробітчан лише гроші потрібні, я чула безліч. Бо сама заробітчанка з 20-річним стажем, і не раз жінки в парку скаржилися на те, що діти їх сприймають лише як банкомат.
Але я і подумати не могла, що мене спіткає та ж історія, адже мої діти мені завжди здавалися розумними і розважливими. Тому, в тому, що зі мною сталося, я більше зятя і невістку звинувачую, це вони налаштували так мою доньку і мого сина.
Коли я їхала за кордон на заробітки, доньці було 20 років, вона вже була студенткою, а сину 17, він якраз закінчив школу і поступив в університет. Я їх з своєю мамою залишила, і пояснила, що їду, аби їм насамперед допомогти.
Через 3 роки, як я поїхала, донька заміж вийшла, і привела зятя додому. Син в той час ще вчився, і жив в гуртожитку.
Всі гроші, які я заробляла, я мамі своїй висилала, ми вирішили, що спочатку доведемо до ладу наш будинок. В планах спочатку був просто капітальний ремонт, але в процесі апетити зросли і в результаті за 10 років у нас виріс найбільший будинок в селі.
Син одружився в 27 років, і пішов жити спочатку до своєї дружини. У сватів будинок непоганий був, але я розуміла, що сину не дуже приємно жити в приймах, тому за наступних 5 років я зібрала гроші і купила сину квартиру, з ремонтом і меблями теж я допомогла.
Останнім часом я просто їм грошима допомагала, отримаю 1000 євро, дам їм по 450, а собі 100 лишаю на всякі дрібні потреби.
Я чомусь ніколи не задумувалася на тим, де я буду жити, коли повернуся додому. Думала, що і син, і донька будуть раді прийняти мене у себе, адже я стільки їм допомогла.
В цьому році, коли я була вдома у відпустці, ми зібралися всі за столом, родиною, і я почала цю розмову, щоб прощупати грунт. Кажу, ну, діти, вибирайте, з ким хочете, щоб я жила коли повернуся?
І тут настала незручна пауза, всі замовкли. А потім донька мене запитала, чи не планую я купити собі однокімнатну квартиру і жити сама.
Я аж рота відкрила від несподіванки, бо чекала на зовсім іншу відповідь. Я думала, донька беззаперечно скаже:
– Мамо, ну що ти таке питаєш? З нами жити будеш, це ж твій дім!
Але таких слів, на жаль, я не почула. А з того, що почула, зрозуміла, що донька хоче, щоб я собі квартиру купила і жила окремо.
– А за які гроші я мала квартиру купити, якщо я вам усе віддавала? – питаю.
– Ми думали, що Ви собі щось відкладаєте, – обізвалася раптом невістка.
Після цього в мене пропало бажання навіть за одним столом з ними сидіти. Я зрозуміла, що і мене не обминула доля заробітчанки-банкомата для своїх дітей.
Через кілька днів я повернулася назад в Італію. Буду заробляти гроші ще, але тепер уже для себе, жодного євро їм не дам більше!
Мені зараз 65 років, сподіваюся, що за 5 років я зможу назбирати і собі на житло.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.