Шість років тому не стало нашого батька, і власницею квартири, в якій батьки проживали, стала мама. На той час ми з сестрою жили окремо, і мені, і їй пощастило вийти заміж за чоловіків, забезпечених житлом.
Останні роки мама на пенсії, і їй важко самій і комуналку оплатити, і продукти купити. От я і запропонувала сестрі по черзі мамі допомагати. Дякувати Богу, ми маємо таку можливість, адже живемо непогано, і раз в місяць можемо виділити дві-три тисячі для потреб мами.
Але сестра не зразу погодилася на мою пропозицію, вона сказала, що їй треба порадитися з чоловіком. А після певного часу роздумів, вона заявила, що погоджується по черзі допомагати мамі, але за умови, що мама вже зараз оформить свою квартиру на нас обох. Вона каже, що не хоче бути ошуканою, як це часто буває.
Що вона мала на увазі, я не знаю, але погодилися – і добре. Сестра таки довела справу до кінця, повела маму до нотаріуса, і вона оформила дарчу на нас двох з сестрою.
Ми домовилися, що будемо їздити до мами через суботу – один тиждень я, інший – вона. І коли я привозила продукти мамі, то бачила, що сестра дуже економить і купує лише найдешевші товари.
Це мені дуже не подобалося, але сказати щось сестрі, це означає накликати на себе її гнів, тому я мовчала, а від себе намагалася купувати лише те, що купувала б собі.
А тепер ситуація ще більше змінилася. Ще на початку весни в зв’язку з ситуацією в країні, сестра з дітьми виїхала закордон. Залишився її чоловік, але він не вважає за потрібне їздити до тещі, каже, що він участі в наших домовленостях не брав.
Сестра теж розводить руками, каже, що живе в Польщі за соціальні виплати, тому зараз мамі допомогти нічим не може. Пояснює, що їй самій важко. Але я в це не дуже вірю, тому що її чоловік тут добре заробляє.
Звичайно, так найлегше – поїхати, а ви собі самі давайте раду! Я маму не залишу, тепер допомагаю їй сама. Але мене обурює така несправедливість, чому сестра дозволяє собі так поводитися з нами? Та що я можу з цим робити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
